Герої не вмирають(до дня пам'яті Героїв Небесної сотні)

 

    20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

    20 лютого 2024 року - десята річниця вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні. Людей, які загинули у боротьбі за ідеали демократії та європейське майбутнє

     Ця дата стала символом незламної волі українського народу, його готовності боротися за свої права та гідність. Однак він є також трагічною сторінкою в історії України, коли мирні протести на Майдані перетворилися на кровопролитну боротьбу за майбутнє країни. 

    20 лютого в Україні є символічно важливою датою, оскільки вона пов'язана з подіями під час Революції Гідності 2014 року. Цього дня в самому серці Києва відбулася одна з найбільш кривавих сторінок українського суспільства, протистояння між протестувальниками та силовиками режиму Віктора Януковича.

У нашій бібліотеці відбулася  фотовиставка "Зима, що нас змінила"в пам'ять про загиблих Героїв Небесної Сотні.

Фотовиставка "Зима, що нас змінила"

Також у Настасівському ліцеї проведений виховний  захід "Час плине,а пам'ять залишається"

      Небесна Сотня - це 107 учасників Революції Гідності та активістів Майдану, які були вбиті. Назва "Небесна Сотня" виникла на фоні структурних одиниць Самооборони Майдану – поділу на сотні. Цей термін вперше з'явився під час прощання із загиблими на київському майдані 21–22 лютого 2014 року, коли поетесами Людмилою Максимлюк і Тетяною Домашенко були написані вірші, у яких згадувалася "Небесна Сотня". Вже згодом це словосполучення використовували в різних ЗМІ та інтернет-ресурсах.

  Герої, які до останнього вдиху боролися за майбутнє держави були різні за віком, національністю, освітою, статтю, релігійними та політичними поглядами. Серед них були люди різних поколінь: від 82-річного Івана Наконечного до 17-річного Назара Войтовича. Всіх їх об’єднувало спільне бажання - жити у демократичній європейській країні, бути господарями на рідній землі.

    Щорічно 20 лютого в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні відповідно до Указу Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні". Цей день став символом вшанування людей, які віддали свої життя за вільну та незалежну Україну.

         Вшанування героїв та меморіальні комплекси

     Влітку 2014 року парламент затвердив закон щодо створення нової державної нагороди під назвою "Орден Героїв Небесної Сотні". Згодом, Указом Президента № 844/2014 від 3 листопада 2014 року було затверджено Статут та дизайн цього ордена. Метою цього ордена є відзначення осіб, що проявили сміливість, патріотизм, захищали конституційні принципи демократії, права та свободи людини, а також активно здійснювали благодійну, гуманістичну та громадську діяльність в Україні, за виявлену відвагу під час подій Революції Гідності, а також за інші акти захисту незалежності, суверенітету країни.

     У Києві створено Алею Героїв Небесної сотні, а у 2018 році у відновленому Будинку профспілок було відкрито Інформаційно-виставковий центр меморіального комплексу, що є частиною "Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності". Також у різних містах України були встановлені пам'ятники Героям Небесної Сотні.

    Родичі героїв упевнені, що пам'ять про них має бути не лише у вигляді монументів, але й повинна надихати на творчість та зміни як у собі, так і в країні. Багато з Героїв Небесної Сотні були молодими і вже досягли значних успіхів у своєму особистому, духовному та освітньому розвитку. Учасники організації "Родина Героїв Небесної Сотні" започаткували проєкт "Відзнаки Героїв" та спільно з іншими громадськими організаціями та активними громадянами реалізовують його за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Ці проєкти спрямовані на підтримку української молоді у тих сферах, де діяли або мріяли діяти наші герої.              

"З символів починається країна" до дня державного Гербу України(19.02.2024)

    Державний герб України – це один із чотирьох офіційних символів поряд з Прапором, Гімном і Конституцією.

19 лютого 2024 року виповнюється 32 роки від дня затвердження Державного герба України.

Як державний символ — Державний герб України, тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття.

Проєкт герба, затверджений Верховною Радою, був розроблений українськими геральдистами — Андрієм ГРЕЧИЛОМ, Олексієм КОХАНОМ та Іваном ТУРЕЦЬКИМ. Постанова визначала Тризуб малим гербом України, вважаючи його головним елементом великого герба.

Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили ще у 1918 році. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Корсуні 25 лютого 1918 р. Тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР.

Тризуб на гербі УНР був оповитий стилізованими оливковими гілками – символ прагнення нової держави до миру із сусідами. Українська Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що тризуб є знаком князівської влади (тризуб був родовим знаком київських князів Рюриковичів) і спадкоємності української державної традиції.

З 22 січня 1919 року, згідно із законом про Злуку УНР і ЗУНР, тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави Павла Скоропадського, а також Директорії.

Із давніх часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Археологи віднаходили зображення у багатьох пам’ятках культури, датованих ще першим століттям нашої ери.     

Щодо походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною. Відомо до 40 тлумачень знаку — тризубець, підсвічник-трикірій, сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою…. Інші вважають тризуб символом закодованого знання наших предків про Всесвіт і Божественну сутність. Наші предки ділили Всесвіт на Прав, Яв та Нав. Прав – місце перебування Божественних сил, Яв — місце де проживають люди, Нав – місце перебування душ предків. Автори іншої версії вважають, що в тризубі зашифроване слово «воля».

У ХХ столітті Тризуб став символом боротьби українців за незалежність. Правляча у минулому тоталітарна система затаврувала його як “націоналістичний знак”. Використання Тризубу заборонялося, а “винуватців” жорстоко карали.

Тризуб об’єднує українських громадян, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність України від російської збройної агресії — він є символом, в якому закодована сила української нації, її дух, традиції та століття боротьби за незалежність.

Зображення Державного герба України є на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим додержанням пропорцій зображення герба.

Гербова печатка Президента України

Український тризуб має тисячолітню історію, уособлює прагнення нашого народу до волі, незалежності та процвітання, символізує для українців в усьому світі нерозривний зв’язок із Батьківщиною.

У нашій бібліотеці в честь цього свята відбулась книжкова виставка "Зсимволів починається країна"

Книжкова виставка "З символів починається країна"

Вітаємо усіх з цим визначним днем! Будьмо гідними нашої історії та тих завдань, які стоять перед Українською Державою сьогодні.

Мирного неба та добробуту рідній Україні!

Разом до перемоги!

Все буде Україна!

День Єднання - 16 лютого. Символ єдності та солідарності України:

      16 лютого в Україні відзначається День єднання. Це державна ініціатива, яка була вперше проведена 16 лютого 2022 року згідно з Указом  Президента України.

     Ідея Дня єднання виникла на початку лютого 2022 року, коли з’явилася інформація про те, що саме 16 лютого росія може здійснити повномасштабне вторгнення в Україну. У цей день українців закликали підняти державні прапори на будинках і спорудах. Це свято є символом єдності та солідарності українського народу в обличчі зовнішніх викликів та загроз.

     16 лютого в багатьох містах України відбулися заходи, присвячені Дню єднання. У столиці був розгорнутий вражаючий 200-метровий жовто-блакитний стяг, аналогічно гігантський прапор України з’явився і в Сєвєродонецьку. Але вже 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, коли російська федерація напала на Україну.

    В День єднання всі державні та житлові будівлі по всій країні можуть підняти український прапор. Українці вітають один одного зі святом та приєднуються до святкування різними способами. Наприклад, 16 лютого можна прийти на роботу або на навчання в українській вишиванці або прикріпити до одягу синьо-жовту стрічку. Багато батьків також одягають у вишиванку своїх дітей. Перед святом у соціальних мережах вже торік запускали флешмоб. В рамках цього челенджу учасники мали робити фотографії з прапором України та використовувати хештег #UAразом, а потім передавати це завдання іншим людям.

 Саме в єднанні — сила українців. Головна мета Дня єднання — показати єдність нашого народу на тлі військової загрози. Що в нас є сили боротись за свою незалежність та свободу. 

Книжкова виставка "Валер'ян Підмогильний-поет чарів ночі"

 

Валер'ян Підмогильний

  1901, 2 лютого – на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) народився Валер’ян Підмогильний, письменник, талановитий прозаїк доби Розстріляного відродження. Свої перші пригодницькі твори видавав під псевдонімом Лорд Лістер.

   Походив з бідної селянської родини. Батько Валер’яна Підмогильного завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю», –  писав Валер’ян Підмогильний. Його односельчани згадують переважно про матір письменника. Вона була звичайною селянкою, без освіти, яка працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і виділялася надзвичайною природною інтелігентністю.

 

    Навчався юнак спочатку в церковно-приходській школі. Згодом, до 1918-го року у Катеринославському реальному училищі. «Валеріан був надзвичайно здібним хлопцем. – згадувала  мешканка села Чаплі Ярушевська, – Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валеріан пише вірші і оповідання».

 Він вивчав іноземні мови й переклав на українську твори Дені Дідро, Клода Гельвеція, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса.

 

    Він був одним із організаторів літературного угруповання «Ланка», яке 1926-го переіменоване в «Марс». Сюди входили талановиті письменники Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський.

Потужна літературна та видавнича діяльність сприяли популярності та авторитету Валер’яна Підмогильного. 8 грудня 1934-го НКВДисти заарештували письменника за начебто «участь у терористичній організації, яка мала на меті  терор проти керівників партії».

 

   Слідство сфабрикувало приналежність до «організації» Євгена Плужника, Миколу Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка, Миколу Любченка (Кость Котко) –  загалом 18 людей. На допитах Підмогильний не визнавав себе винним.

   Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у березні 1935-го його засудили на десять років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення, продовжував писати. 3 листопада 1937-го Валер’яна Підмогильного разом з понад тисячею інших українських політичних в’язнів розстріляли в урочищі Сандармох.Так радянська влада відсвяткувала 20-річчя Жовтневого перевороту.  

Книжкова виставка "Поет чарів ночі" 

 

Євген Гребінка - творець українського байкарства

                                                 

                              Євген Гребінка

          Письменник Євген Гребінка народився 2 лютого 1812 року та прожив 36 років. Майже половину життя займався літературною діяльністю. За 15 років надрукував понад 50 повістей, романів та оповідань. До дня народження письменника Суспільне зібрало факти з життя і творчості літератора.

1. Євген Павлович Гребінка народився на хуторі Убіжище Пирятинського повіту. Батько письменника був штаб-ротмістром, учасником війни 1812 року. Початкову освіту хлопець здобував вдома. З 1825 навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де й почав писати вірші.

2. 1829 року розпочав перекладати українською поему Олександра Пушкіна "Полтава". Разом з товаришами-гімназистами створював студентську бібліотеку, видавав рукописні журнали "Аматузія" та "Пафія".

 

3. 1831 року, після закінчення гімназії, Гребінка повернувся додому. У цей час пережив особисту драму через любов до сестри товариша з гімназії. Описав її у "Записках студента". Цього ж року на сторінках "Украинского альманаха" в Харкові під псевдонімом Е. Гребенкин вийшов його перший друкований твір "Рогдаев пир".

4. 1834 року Гребінка переїхав до Петербурга. Викладав там російську словесність у військових училищах. Писав батькам: "Тіло моє було в столиці, а душа далеко − в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка".

5. У червні 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. Євген Павлович підтримував Шевченка матеріально, допомагав із самоосвітою, долучився до викупу поета з кріпацтва. До того ж у 1843 році він супроводжував Шевченка у подорожі рідною землею після 14-річної розлуки з Україною.

Поговорюють, що натхненням для образів і деталей у своїх ранніх творах Шевченко завдячує саме українським творам Гребінки. Нарешті у своєму останньому прижиттєвому виданні роману "Чайковський" Гребінка залишив епіграфи, якими були уривки з віршів Шевченка, який на той час був засуджений режимом царя Миколи І.

Також завдяки ініціативі Гребінки у 1840 році вийшло перше видання "Кобзаря". Загалом, саме Гребінка на своїх домашніх літературних вечорах познайомив Тараса Шевченка з представниками інтелектуальної еліти, які пізніше зіграли неабияку роль у звільненні поета з кріпацтва.

6. Гребінка збирав твори українською мовою й випускав їх у додатках до журналу "Отечественные записки". Однак у 1839-му видавець Андрій Краєвський відмовився публікувати додатки українською. Згодом із зібраних матеріалів Гребінка уклав альманах "Ластівка".

        7. У 1842 році письменник відвідав село Рудка. Там написав відомий      романс "Очи чёрные", присвятивши його своїй коханій – Марії      Василівні   Ростенберг. Потім цю пісню неодноразово переспівували,   зокрема Луї Армстронг, Володимир Висоцький, Мірей Матьє, Хуліо Іглесіас, Патрісія Каас. Також у 1847 році Гребінка своїм коштом відкрив парафіяльне училище в Рудці для дітей бідних селян.

8. Помер літератор від туберкульозу 15 грудня 1848 року у Санкт-Петербурзі. Його прах перевезли і поховали на батьківщині – біля хутора Убіжище.

 Твори Євгена Гребінки

     Будяк та коноплиночка

• Ведмежий суд
• Горобці та вишня
• Дядько на дзвониці
• Кулик 
• Лебедь і гуси
• Пшениця
• Рибалка
• Українська мелодія
• Чайковський (1843)
• Човен (вірш) (1833)
• Записки студента 
• Ніжинський полковник Золотаренко
• Богдан
• Доктор (роман)

• 

  Книжкова виставка "Творець українського байкарства"

  
  
  
  
  

Всеволод Нестайко - книги родом з дитинства

30 січня народився один з найпопулярніших у світі дитячих письменників.

Всеволод Нестайко - біографія письменника

    Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року, в Бердичеві. Мама майбутнього письменника, Марія Іванівна, була викладачкою російської словесності. За родинною легендою Нестайків, вона народила Всеволода у перерві між читанням Ремарка, а бердичівський акушер, що приймав пологи, привітав маму словами: "Мадам! У вас, здається, з’явився письменник!".

     Батько, Зиновій Нестайко, в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. В кінці 1920-х переїхав із Західної України (вона була під Польщею) в УСРР. У 1933-му його заарештували - звинуватили у шпигунстві на користь імперіалістичних держав. Батька Всеволод більше не бачив. Мама з сином, рятуючись від голоду, переїхали до маминої сестри, в Київ. Там же пережили два роки німецької окупації. "У дитинстві в мене не було дитинства", - згадуватиме пізніше письменник. Але ніщо не зламало духу хлопчика - дивитися на світ з оптимізмом йому допомагали родинні перекази, адже дідусь по маминій лінії Іван Довганюк та прадід Семен були дотепниками, які знайдуть вихід з будь-якої ситуації.

   Всеволод Нестайко - книги родом з дитинства

      Творчий шлях Всеволода Нестайко розпочався у дитячому журналі "Барвінок". Там він друкувався разом з Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. В 1956 році вийшла збірка оповідань Нестайка "Шурка і Шурко", через два роки - "В Країні Сонячних Зайчиків", яка стала однією з найвідоміших у Нестайка. Крім неї, дуже відома трилогія Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки", повісті "Пригоди Робінзона Кукурузо", "Одиниця з обманом", "П'ятірка з хвостиком", "Загадка старого клоуна", "Чудеса в Гарбузянах" та багато інших. 

     За 55 років літературної діяльності Всеволод Нестайко написав більше 30 повістей, романів і збірок оповідань, частина яких увійшла до золотого фонду дитячої літератури України. "...коли я став дорослий, захотілося повернутися у дитинство - догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був один - стати дитячим письменником. І, пам'ятаючи своє невеселе дитинство, намагався писати якомога веселіше", - говорив Нестайко.

Всеволод Нестайко - цікаві факти 

• Батько Всеволода знав п'ять мов. Рідною мовою в сім'ї Нестайка була російська, але мама віддала Всеволода вчитися в українську школу - "щоб знав мову батька".
• Всеволод мріяв бути капітаном далекого плавання, але через те, що не розрізняв зелений та червоний кольори, мрії не збулися
• Нестайко не викликав захоплення у радянської влади - на письменника доносили через "нерадянських" героїв, які закохувалися та провалювали іспити, отримуючи двійки. 
• "В Країні Сонячних Зайчиків" Нестайко писав упродовж 40 років - діти спонукали продовжувати історію. Якось на зустрічі з юними читачами до Нестайка звернулася дівчинка - мовляв, у автора всі персонажі - хлопці, а треба ж щось і про дівчат. Невдовзі письменник написав пригодницьку повість "В Країні Місячних Зайчиків" з головною героїнею дівчинкою Нусею.
• У 1979 році Міжнародна рада з дитячої та юнацької літератури включила "Тореадорів з Васюківки" до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена - як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей.
• Стрічка за твором Нестайка "Тореадори з Васюківки" в 1968 році отримала гран-прі на міжнародному фестивалі в Мюнхені та головну нагороду в Алегзандріі (Австралія) в 1969-му. Кінофільм "Одиниця з обманом" отримав спеціальну відзнаку кінофестивалю в Габрово (Болгарія) в 1985-му.
• В 1990 році вийшла книга Нестайка "Таємничий голос за спиною", тож письменника вважають основоположником українського дитячого детективу.
• Книги Нестайка перекладено 20 мовами світу - зокрема, англійською, німецькою, французькою, іспанською, російською, арабською, бенгалі, угорською, румунською, болгарською, словацькою.
• Помер Всеволод Нестайко 16 серпня 2014 року та похований у Києві на Байковому кладовищі. На його похорон сотні людей взяли із собою дзеркальця - аби провести улюбленого письменника в останній путь сонячними зайчиками.

 

130 річниця від дня народження М.Хвильового

    Микола Хвильовий (справжнє прізвище Микола Григорович Фітільов) (13грудня 1893, Тростянець — 13 травня 1933, Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози, прихильник антропософських поглядів Освальда Шпенглера.

   Народився Микола Григорович Фітільов 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (нині райцентр Сумської області) в родині вчителів. Закінчив Богодухівську гімназію.

    Під тиском критики «Пролітфронту» Микола Хвильовий разом з Павлом Тичиною, Миколою Кулішем, Юрієм Яновським та ще 14 письменниками вступають до ВУСПП (Всеукраїнської спілки пролетарських письменників

   У 1920-ті роки повністю підтримує і впроваджує в життя політику «українізації». У своїх памфлетах виступав проти русифікаційного і «просвітянського» векторів розвитку української радянської культури під гаслами: «Геть від Москви!», «Україна або Малоросія?», «Орієнтація на психологічну Європу».

   У 1927 році працівники ГПУ УСРР заводять справу-формуляр С-183, починається стеження за діяльністю Хвильового.

   У грудні 1927 — березні 1928 перебував у Берліні та Відні. У січні 1928, перед поверненням в Україну, у листі до газети «Комуніст» засудив своє гасло «Геть від Москви!». Однак його покаяння було вимушеним і нещирим. Після повернення в Україну продовжував втілювати попередню ідеологічну орієнтацію ВАПЛІТЕ у створених ним журналах «Літературний ярмарок» (1928–1930) та «Пролітфронт» (1930–1931). Після закриття обох журналів пробував писати, дотримуючись «партійної лінії», однак був майже цілком ізольований від літературного життя радянським режимом. На знак протесту проти голодомору 1932—33 та арешту свого приятеля Михайла Ялового (став початком нової хвилі масових репресій проти української творчої інтелігенції) 13.5.1933 у Харкові покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920—30-х. Твори та ім’я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.

Поезії

Молодість

• «О рудні, ваше свято…»
• Скляр
• «Не шкодуй, моя мила мати…»
• Весняне оповідання
• Після громовиці
• «Мліти в полум’ї вік, без кінця…»
• Сонячна вага
• Швець працює
• Що нам морок
• Біля коксової печі
• Молотки
• Іду я Додому
• В дощовитий день
• Уривки (I–II)
• На верхів’я

Досвітні симфонії

• Досвітні симфонії (I–II)
• Клавіатурте
• Тіні
• Ми
• «Подивись на крицю — потонули очі…»
• На цвинтарі
• Пам’яті Гната Михайличенка
• Смуток
• За обрієм зима
• Голод
• «Моя золота береза…»
• Павлові Тичині
• Народна пісня
• «Битими шляхами, побитими…»
• «На вулиці свято…»
• «У полі голосить мати…»
• «Зазеленим гаєм…»
• «Слово „повстання“ таємне…»
• Тріолети (I–II)
• «Стовп… Стовпи…»
• «З одного боку посіпаки, продажники, кнурці…»
• Ах, як мертво
• «Коли куделить павутиння…»
• «…То диму молоко душа на жито точить…»
• «На мінори розсипалась мряка…»
• «Безмежно журнії оселі…»
• Блакитний мед
• «Через переліг й байрак темний…»
• «Підвівся день. Уперся в небо»
• «На кучугурах минулого…»
• «Я із жовтоблакиття перший…»

Окремі вірші

• Ex oriente lux
• Пісня з тракту
• На позиції
• Путь
• «Увечері проходжу по майданах…»
• «Поле. Шляхи. Могили…»
• Катеринка
• «Прийде сюди холодна, вечірня…»
• «У полі тиша — літній день»
• «Я тепер покохав город…»
• «Та невже ніколи не забуду…»
• Трамвайний лист (I–IV)
• Зелена туга (I–IV)
• «Співає тиша десь…»

Поеми

• В електричний вік
• Поема моєї сестри

Оповідання й новели 1921–1923

• Вступна новела
• Життя
• Колонії, вілли…
• Редактор Карк
• Кіт у чоботях
• Юрко
• На глухім шляху
• Солонський яр
• Силуети
• Шляхетне гніздо
• Синій листопад
• Чумаківська комуна
• На озера
• Бараки, що за містом
• Свиня
• Кімната ч. 2
• Легенда
• Заулок
• Елегія
• Дорога й ластівка
• Арабески
• Повісті та оповідання 1923–1927
• Я (Романтика) Текст онлайн
• Пудель
• «Лілюлі»
• Санаторійна зона
• Сентиментальна історія
• Мати (новела)
• Із Вариної біографії
• Наречений
• Бандити
• Злочин
• Вальдшнепи (1927)
• Думки проти течії (1926)
• Іван Іванович
• Камо грядеши? (1925)
• Сині етюди (1923)
• Осінь (1924)
•