"Окрилений безкриллям" (до 75-річниці від дня народження Ярослава Павуляка.)

 

Я живу від весни - до весла,

Хоч надихався скону у герці,

Так живу, щоб до тебе прийшла

Піраміда з дитиною в серці.

Щоб додому верталися дні

Лікувати знамена на скронях,

Так живу, щоб колись навесні

Заспівали могили на конях.

Щоб, немов немовля, у печеріНе заснуло життя без вечері

(Ярослав Павуляк)

    "Поетичний доробок Ярослава Павуляка доречно назвати життєдайним, художньо вивершеним, який вражає своєрідною метафоричністю. Його необхідно визнавати надзвичайно своєрідним  і одним з найкращих представників поетичної школи Богдана-Ігоря Антонича. 

    Поезія Ярослава Павуляка - утвердження природності, правди, краси (і потворності, звичайно) буття, чому сприяли бездоганні знання природи української землі, народної творчості, етнології, вірувань, звичаїв рідного народу, відчуття співучасті, мелодійності української мови, пісні, бездоганний літературно-мистецький Дослідники творчості поета зазначають, що "він сам був надзвичайно харизматичною людиною й увірвався в літературу раптово, майже одразу в званні майстра, "презентуючи читачам поетичні дарунки".

Ярослав Павуляк належить до тих українських митців ХХ - ХХІ ст., "творчість яких вимірюється не кількістю збірок та художніх текстів, а оригінальністю художнього мислення, віртуозністю поетики і якістю громадянської позиції". Він дотримувався думки, що поет не повинен багато писати і видавати багато книжок. Його запам'ятають за однією, навіть за одним віршем. Любив повторювати фразу "коротко - мудро".

 Поезія  опублікована у трьох прижиттєвих збірках: Блудний лебідь (Київ, 1993), Могили на конях (Тернопіль : Астон, 1999), Дороги додому (Тернопіль : Джура, 2009, номінована на Шевченківську премію). Четверта - "Сон є сон" (Київ : СООР Media, 20016) вийшла після відходу автора у вічність. та особиста по тійна невдоволеність самим собою". (Володимир Вознюк, член НСП України).

  Дослідники творчості поета зазначають, що "він сам був надзвичайно харизматичною людиною й увірвався в літературу раптово, майже одразу в званні майстра, "презентуючи читачам поетичні дарунки".

     Ярослав Павуляк належить до тих українських митців ХХ - ХХІ ст., "творчість яких вимірюється не кількістю збірок та художніх текстів, а оригінальністю художнього мислення, віртуозністю поетики і якістю громадянської позиції". Він дотримувався думки, що поет не повинен багато писати і видавати багато книжок. Його запам'ятають за однією, навіть за одним віршем. Любив повторювати фразу "коротко - мудро".

    Поезія  опублікована у трьох прижиттєвих збірках: Блудний лебідь (Київ, 1993), Могили на конях (Тернопіль : Астон, 1999), Дороги додому (Тернопіль : Джура, 2009, номінована на Шевченківську премію). Четверта - "Сон є сон" (Київ : СООР Media, 20016) вийшла після відходу автора у вічність.

    Збірка "Дороги додому" у 2013 році  з доповненнями була перевидана дружиною поета Лесею Філінською. Обидва видання цікаві ще й тим, що проілюстровані картинами близького друга поета - художника Івана Марчука.  "Мої картини і його вірші спів-звучні," - зауважує художник.

   "Павуляк для мене - один з найулюбленіших українських поетів з абсолютно неповторною манерою мислення й художнього вираження. Щоб донести його унікальність до широкого загалу, багато його віршів я вивчив напам'ять... Діапазон тем і образів виводить його на рівень шедеврів світового поетичного модерну..." Так Іван Марчук написав про збірку поета "Сон є сон", яку видав у 2016 році.

    Згодом окремі поетичні твори публікували: альманах "Вітрила" (Київ, 1967), журнали "Дніпро" (Київ,1968), "Жовтень" (Львів, 1968, 1981), "Дукля" (Словаччина, 2000), Артанія (Київ, 2011), Літературний Тернопіль (Тернопіль), "Золота Пектораль" (Чортків), антології "Дивоовид" (Тернопіль, 2007), Вертоград (Тернопіль, 2009), "Біла книга кохання" (Тернопіль, 2011), Червоне і чорне (Тернопіль, 2011), "Антологія української поезії ХХ століття: від Тичини до Жадана" (Київ, 2017) інші.

  Ярослав Павуляк народився 30 квітня 1948 р. у селі Настасів Тернопільського району. Батько, Іван Ількович був відомим на все село й околицю столяром. Столярував для колгоспних ферм та різних будівель. Мати, Меланія Якимівна працювала в колгоспі на цукрових плантаціях. Усі троє дітей їй допомагали. Ярослав вважав "великим гріхом для себе бігати з хлопцями на пасовищі, ганяти футбол, у той час, коли мати працювала в полі".

   У школі, був незаперечним лідером серед однолітків. Його всі поважали й одночасно боялися. Виділявся фізичною силою та кмітливим аналітичним розумом, займався спортом, особливо важкою атлетикою.Після закінчення школи у рідному селі вступив до Львівського училища прикладного мистецтва ім. Івана Труша на відділ кераміки. 

На канікулах у рідному селі, крім допомоги матері, Ярослав збирав також фольклор. Записав понад 500 пісень. Лише від лемкині Ярини Сидор - понад 200. Проте кераміка перестала захоплювати Ярослава. Він віддавав перевагу написанню віршів. У 1968 р. 6-й номер журналу "Жовтень" надрукував добірку віршів Я. Павуляка "Стікає сонце каплями вірша". У планах молодого поета з'явився намір навчатись в університеті. Почав готуватись до вступу в університет.

     За невідвідування занять був відрахований з училища. Влаштувався у Науково-реставраційні майстерні, що діяли при картинній галереї.

      Саме в цей період життя Ярослав виготовив пам'ятник Т. Шевченку, який було встановлено у рідному Настасові. "У ніч 30 квітня на перше травня 1969 р. на одному із роздоріж у с. Настасів на Тернопільщині на рештках постаменту, що зостався від фігури святого Миколая, з'явився скромний пам'ятник-погруддя Тарасові Шевченку...

      Сказати, що це було несподіванкою для тодішніх керівників району і області - це нічого не сказати. У часи, коли без їхнього дозволу-санкції і ворона не мала права перелетіти через ту чи іншу селянську хату, поява нехай і непоказного пам'ятника, нехай і в селі, віддаленому від автотраси, - надзвичайна подія..." - згадував письменник Богдан Бастюк.

     Пам'ятник виготовив з каменя-пісковику ще зовсім молодий майстер Ярослав Павуляк. Робота заздалегідь була доставлена у село до садиби Павуляків. 

     У ту пам'ятну ніч, після "праведної праці" мешканці Настасова біля пам'ятника, "наче за помахом палички невидимого диригента, дружно і злагоджено заспівали "Реве та стогне Дніпр широкий". На стелі пам'ятника Ярослав викарбував Шевченкові слова: 

І на оновленій землі

Врага не буде супостата, 
А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі...

30 квітня відбулася ювілейна академія " Окрилений безкриллям", присвячена 75 - річниці від дня народження нашого славного земляка , поета - Ярослава Павуляка.

У ювілейній академії взяли участь учні та вчителі Настасівського ліцею , працівники культури , староста Настасівського старостату, голова Тернопільської обласної спілки письменників України Валентина Семеняк , голова літературного об'єднання при Тернопільській обласній організації НСПУ Зеновій Кіпибіда , професор , доктор мистецтвознавства Олег Смоляк , членкиня національної спілки письменників України, уродженка м.Кремінна Луганської області - письменниця Ганна Гайворонська. Ювілейна академія пройшла на одному подиху , учні Настасівського ліцею прочитали багато віршів , чудово звучали пісні на слова Ярослава Павуляка у виконанні дитячого ансамблю "Веселка" , чоловічого ансамблю будинку культури с.Настасів , гурту"Настасівські музики".

І на завершення відбулося вручення Обласної літературної премії імені Ярослава Павуляка письменниці , членкині Національної спілки письменників України- Анні-Віталії Палій , за видану нею книжку

" Символіка небесного і земного в поезіях Ярослава Павуляка".

 

 

ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ

      Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.

       Минуло 37 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу. 

   Аварія на Чорнобильській АЕС стала одним з похмурих символів трагедії, до якої може призвести техногенна катастрофа. Вночі 26 квітня 1986 року в 01:23 на АЕС, що знаходиться на території України, стався вибух. Будівля четвертого енергоблоку, покрівля машинного залу частково обвалилися. У різних приміщеннях і на даху виникло понад 30 вогнищ пожежі. 

   В результаті аварії стався викид в навколишнє середовище до 380 000 000 кюрі радіоактивних речовин, зокрема ізотопів урану, плутонію, йоду, цезію, цезію, стронцію. Всього в атмосферу було викинуто близько 520 небезпечних радіонуклідів. 

    Загальна площа радіаційного забруднення України склала 50 тисяч квадратних кілометрів в 12 областях, радіаційному забрудненню піддалися і регіони України з територією майже 60 тисяч квадратних кілометрів і з населенням 2,6 мільйона осіб. Чорнобильська катастрофа – екологічно - соціальна катастрофа. 

   Чорнобильська атомна електростанція є символом наймасштабнішої техногенної катастрофи в історії людства. Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, до кінця 1986-го року четвертий реактор АЕС був накритий спеціальним «саркофагом», збудованим руками сотень тисяч добровольців і мобілізованих солдатів, і Чорнобильська АЕС була знову введена в експлуатацію. Однак великі пожежі і аварії в 1991 та в 1996 роках привели до зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000-у році був зупинений останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю припинила свою роботу.

Низький уклін всім хто боровся зі страшною бідою. Священна пам'ять про Ваш подвиг не згасне у віках і збережеться в серцях народу.