Педагогічні нахили Лесі Українки і брак якісних посібників для навчання наштовхнули її на думку написати для молодшої сестри підручник стародавньої історії східних народів. Леся Українка
ретельно опрацювала дослідження тогочасних західноєвропейських істориків. Це були «Стародавня історія народів Сходу» французького єгиптолога Г. Масперо, книга Л. Менера на цю ж тему, рекомендації та поради їй давав дядько – Михайло Драгоманов. Незважаючи на те, що підручник «Стародавня історія народів Сходу» вона написала у 19 років, створювався він упродовж 1890—1891 років, роботу над ним вона вважала незавершеною протягом всього життя. Тільки в останні роки життя вона дала згоду на його видання і знову почала «вчитися», перечитуючи історичні праці, сама підбирала до нього ілюстрації, наново переглядала рукопис, але остаточно підготувати книжку до друку вже не змогла. Підручник був виданий вже після смерті авторки (1913), без жодних змін і виправлень, двічі в одному і тому ж самому 1918 році. Обидва рази це робила сестра Ольга Косач-Кривинюк, для якої книжка і була написана. Історію та умови створення підручника якнайкраще розказує Ольга Косач-Кривинюк у передмові до І видання:
«Леся Українка, як була ще зовсім молодою дівчиною, то вчила свою молодшу сестру. Перед тим як починати вчити її історії, Леся Українка звернулася до звісного історика, свого дядька Михайла Драгоманова, і попросила його порадити їй, як краще та по яких джерелах складати курс стародавньої історії. Драгоманов віднісся дуже уважно до того прохання своєї улюбленої племінниці, вибрав німецькії та французькї книжки, які радив їй, яко джерела, і прислав їй додавши до них докладні поради про складання курсу історії. Відповідно до порад Драгоманова і по джерелах присланих ним, Леся Українка в роках 1890-1891 і зложила курс «Стародавньої історії східніх народів». Жила вона тоді в селі Колодяжному в Ковельському повіті на Волині.
Не задовго перед своєю смертію Леся Українка дозволила надрукувати «Стародавню історію», але конче хтіла переглянути її і виправити перед друком. Тяжка недуга не дала їй зробити сього і «Стародавня історія» друкується тепер так, як вона була написана одразу, — без жадних змін і поправок.
Леся Українка хтіла, щоб «Стародавня історія» була надрукована з малюнками і сама повибірала малюнки до неї, але раніше не було змоги надрукувати «Історію», тепер же малюнки так страшенно удорожили б видання, що не можливо друкувати з ними, і через те се перше видання «Стародавньої історії» друкується, на жаль, безьмалюнкив.
Взагалі дуже боляче, що через сучасні умови видавання зовсім неможливо видати так гарно, як би хтілося, сю книжку, що друкується мною з глибокою любовію, пошаною і вдячністю до ясної, прекрасної памяти її автора.
(Ольга Косач-Кривинюк).»
Цей підручник — основа поглядів Лесі Українки на всесвітню історію та історичний процес, а також — свідчення широти інтересів письменниці, її педагогічних здібностей. Талановито написані «історичні записки» стали першим українським підручником про життя, культуру народів Давнього сходу. У підручнику на 250 сторінках викладено стародавню історію індусів, мідійців, персів, єгиптян, ассірійців і вавілонян, фінікійців і євреїв. За обсягом книжка була значно більшою від тогочасних затверджених міністерством підручників.
Вивчення Лесею Українкою сходознавчих досліджень, осмислення історії, вірувань, звичаїв східних народів поглибили орієнталістську тематику в її поетичній та драматичній творчості, спонукали до перекладацької діяльності. Леся Українка — єдина жінка у вітчизняній культурі, яка сягнула таїни перекладацького мистецтва однієї з найвидатніших пам’яток людства — Ріґведи, окрім якої, до книги увійшли перекази Джатак, Бгаґавад-Ґіти, Законів Ману, Авеста.
Окрім підручника «Стародавня історія народів Сходу», Леся Українка уклала збірник «Дитячі ігри, пісні та казки Ковельського, Луцького і Новоград-Волинського повітів Волинської губернії «Дитячі ігри, пісні та казки Ковельського, Луцького і Новоград-Волинського повітів Волинської губернії» у 1903 році; виданий вже її чоловіком Климентом Квіткою у 1917-1918 роках збірник «Народні мелодії з голосу Лесі Українки»(лінк на підручник з інтернету). Із записів Климента Квітки: «Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері… Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина – 1907 і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян… За складанням свого збірника застала її остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала сі тексти ще кілька днів після того, як покинула від знесилення свою останню повість «Екбаль-ганем».». Збірник «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки» записав і упорядкував Климент Квітка, він вміщує 225 пісень.
Немає коментарів:
Дописати коментар