Остап Вишня
В своїх усмішках і гуморесках письменник намагався зобразити кожного українця — його біди і удачі, радощі і сум. Сміймося! Сміх подовжує життя!
Самородок української літератури, легендарний гуморист та сатирик, самобутній автор Павло Губенко, відомий як Остап Вишня, народився 13 листопада 1889 року. Його постать – неординарна. І не лише тому, що він з невеликої когорти українських письменників, твори яких викликають щиру усмішку. Але й тому, що, переживши переслідування, арешти, ув’язнення і 10 років таборів, ця людина не втратила почуття гумору та смак до життя. У день народження письменника згадуємо смішні та філософськи цитати з його книжок.
- Умови для мого розвитку були підходящі. З одного боку – колиска з вервечками, з другого боку – материні груди. Трішки поссеш, трішки поспиш – і ростеш собі помаленьку.
- Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю.
- Співати – це обов'язково, як дихати.
- За двадцять чотири роки спiльного їхнього життя, як тодi казали, послав їм господь усього тiльки сiмнадцятеро дiтей, бо вмiли вони молитись милосердному.
- Тат не тремтів, бо з дитинства був людиною небоязкою й хороброю, чому доказом в надзвичайних випадках були його зуби: вони мужньо цокотіли…
- Куди дiрка дiвається, як бублик їдять.
- Були б ведмедi, – довелося б багатьом мисливцям рушницi попродати, бо нашi охотники люди тихi, сумирнi й поетично нiжнi, а ведмiдь – звiр великий і реве: може перелякати.
- Взагалi любив я книжки з м'якими палiтурками. Їх i рвати легше, i не так боляче вони б'ються, як мати, було, побачить.
- Писатиме, – сказав якось батько, коли я, сидячи на підлозі, розводив рукою калюжу.
- Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!
- Оті дурні, що кричать “націоналіст!“, не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу!
- А взагалі, щоб із Харкова зробити Берлін, треба робити. Не сидіти й не дивитись на небо, думаючи, "чому я не сокіл, чому не літаю", а робити, шукаючи "свою долю" в себе під носом, а не на небі. У нас тієї "долі" на чотири Німеччини вистачить, так ми ж її не бачимо, ми все ще на небо поглядаємо, повилазило б нам!
- Письменник не так живе й не так росте, як проста собi людина. Що проста людина? Живе собi, поживе собi, помре собi. А письменник – нi.
Немає коментарів:
Дописати коментар