Котляревський Іван Петрович народився 9 вересня 1769 р. у Полтаві, помер у цьому ж місті 10 листопада 1838 р. Український поет, драматург, громадський діяч, зачинатель нової епохи української літератури.
Писав твори живою розмовною українською мовою
«Енеїда» − перший твір, написаний живою розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури, яка базувалася виключно на розмовній українській мові. «Енеїда» стала популярною ще в рукописах і не втратила любові читачів до сьогодні. За понад 220 років, що минули від першої публікації, твір було перекладено десятками мов світу, екранізовано, за його мотивами створено значну кількість літературних, музичних, театральних та мистецьких творів. 2019 року «Енеїда» потрапила до списку 100 найкращих українських літературних творів за версією Українського ПЕН-клубу.
Не менш відомі й популярні «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» − започаткували нову українську драматургію. Уже у 1820-х обидва ці твори Котляревського з величезним успіхом ставилися в театрах України, Санкт-Петербурга і Москви.
Саме шалена популярність творчості Котляревського започаткувала новий етап формування української мови.
Як Котляревський козацтво відроджував
Інакше й не могло бути, адже шляхтич гербу Огоньчик Іван Котляревський, син канцеляриста городового магістрату Полтавського полку Гетьманщини і онук диякона Успенського собору Полтави з молоком матері-козачки увібрав любов до рідного краю, його живу народну мову і козацький лицарський світогляд.
У 27 років він свідомо пішов на службу до тогочасних збройних сил, до Сіверського карабінерського полку, що був реорганізований з 2-го компанійського полку Гетьманщини. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїла, вів «Журнал военных действий 2-го корпуса…» Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджацьких татар і хоробру кур’єрську діяльність на передовій. Незважаючи на те, що у 1808 році він вийшов у відставку, його військова кар’єра на цьому не припинилася.
Організував козацький полк проти Наполеона Бонапарта
Під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині й очолив 5-й український козацький полк. Набір козацьких військових підрозділів у той час проводився в Бузькому козацькому війську, а також на територіях Київської, Подільської, Чернігівської та Полтавської губерній із залученням відставних офіцерів за обіцянки відродити Військо Запорозьке як військову формацію, що залишиться й надалі.
Проєкт організації козацьких полків уклав сенатор Михайло Миклашевський. Впливові українські діячі Дмитро Трощинський і Василь Капніст відстояли перед генерал-губернатором надання цим полкам українського характеру. Постало загалом вдвічі більше частин, ніж планувалося, загалом 14 підрозділів загальною чисельністю 66228 вояків. Цікава деталь: козаки озброювались, купували обмундирування та утримувались переважно за рахунок не державних, а приватних коштів. Народ, за свідченням І. Котляревського, «вступав у козаки з задоволенням, охоче і без найменшого суму», чого не було ніколи під час проведення звичайних рекрутських наборів.
У 1813−1815 роках частина козацьких полків брала участь у боротьбі проти армії Наполеона в Центральній і Західній Європі, зокрема під час взяття Парижа. Так, у 1813 році Котляревського відрядили з депешами в Дрезден, а у 1813 і 1814 роках він двічі був у Петербурзі. Нагородою для Котляревського за 25-річну службу був чин майора, діамантовий перстень і 500 рублів пенсії.
Проте, як тільки війна закінчилася, імперська влада одразу розформувала козацьке військо, вбачаючи в його подальшому існуванні для себе загрозу. Ліквідація козацького війська спричинила велику хвилю повстань. Зокрема, на Поділлі демобілізовані військові долучилися до повстання Устима Кармалюка проти російської адміністрації та дворянства, а на півдні України повстало Бузьке козацьке військо.
Масон і благодійник, а також директор першого в Україні професійного театру
Іван Котляревський у 1818−1821 рр. виконував обов’язки Головного директора Полтавського вільного театру — першого професійного театру в Україні (офіційно директором театру вважався музичний теоретик і диригент М. Гауптман, але фактичним керівником був його заступник І. Котляревський). Саме для цього театру були написані у 1819 році «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», сам Котляревський ще з часу його заснування виконував у виставах комедійні ролі.
Виконавець ролей Виборного Макогоненка і Михайла Чупруна видатний актор і реформатор сцени Михайло Семенович Щепкін (1788–1863) у 1821 році був викуплений з кріпацтва передовою полтавською громадськістю за безпосередньої участі І. Котляревського, якого незважаючи на активну творчу діяльність, не полишало вільнодумство.
У 1818–1819 рр. він брав участь у роботі масонської ложі «Любов до істини», очолюваної декабристом Михайлом Новиковим, був обраний до її керівництва. На засіданнях йшлося про повернення селянам прав козаків, характер політичних і економічних зв’язків Полтавської губернії з іншими регіонами імперії. Відомості про теми бесід дійшли до царя, який наказав закрити масонські ложі в Україні, маючи на увазі одну — полтавську. Ніяких інших заходів щодо членів ложі «Любов до істини» вчинено не було.
Також у 1818 році Котляревський обраний членом Харківського Товариства аматорів красної словесності, у 1821-му — почесним членом петербурзького Вільного товариства аматорів російської словесності. У 1810–1835 pоках працював наглядачем Будинку виховання дітей незаможних дворян, водночас з 1827 року був попечителем Полтавського благодійного закладу.
За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів у 1826 році, Іван Котляревський на початку 1820-х років був членом Малоросійського таємного товариства. Існування цієї таємної організації так і не було підтверджене, проте самих лише чуток виявилося достатньо для негласної заборони публікації творів Котляревського. «Наталка Полтавка» вийшла друком в останній рік життя автора – 1838-го, а «Москаль-чарівник» − уже після його смерті, у 1841-му. Всі шість частин «Енеїди» вперше були надруковані аж у 1842 році харківським видавцем O. Волохіновим, якому автор продав рукопис поеми незадовго до смерті.
Помер Іван Котляревський нежонатим, відпустивши на волю два сімейства своїх кріпаків, а 60 десятин землі роздавши родичам і друзям.
 |
| Книжкова виставка "Духовний батько української мови" |
Немає коментарів:
Дописати коментар