Корифей українського слова(до 245 р. Г.Ф.Квітки-Основ"яненка)

    Сьогодні, 29 листопада, виповнюється 245 рік з дня народження Григорія Квітки-Основ’яненка – класика української літератури, громадського діяча.

     Саме цього дня 1778 року в селі Основа (нині територія Харкова) народився Григорій Квітка-Основ’яненко. Завдяки Квітці-Основ’яненку українська нація отримала повноцінну літературну прозу, що створила фундамент для класичної української літератури, на якому згодом виросли твори Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Лесі Українки, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

   Немовлям внаслідок хвороби утратив зір. Ні лікарі, ні знахарі нічого не могли вдіяти, та у 6 років раптом прозрів. Мати повезла його на прощу до чудотворної ікони Озерянської Божої Матері, за 30 км від Харкова. У храмі хлопець раптом спитав: “Матусю, а що то за образ?” “Хіба ж тобі видно?” – здивувалася мати. “Так, мені розвиднілося”, – відповів хлопчина. 

     Цікаво, що в свої 27 став послушником Старо-Харківського Преображенського монастиря за 8 км від Харкова та збирався постригтися в ченці ще вісім років до того, але тоді батько не дав на це дозволу. Послушництво не завадило його звичкам: у келії стояло фортепіано, на якому Квітка складав духовну музику. Але ченцем він так і не став.

     Якщо “Енеїда” Котляревського показала, що українська мова ідеально підходить для написання літературних творів, то Григорій Квітка першим створив повноцінний жанр епічної прози, змусивши світ зачитуватися нею вже 300 років, перекладати його повісті, водевілі і історичні розповіді про Україну на десятки мов світу.

    Першим твором письменника в прозі стала його відома повість “Маруся”. Варте уваги, що підставою для написання твору стала дискусія з приводу художнього потенціалу української мови. І цю суперечку письменник точно виграв

    Він автор перших серйозних художніх творів, написаних літературною українською мовою. Своєю творчістю Квітка-Основ’яненко змусив замовкнути останніх скептиків у середовищі інтелігенції Російської імперії, які вважали до цього часу українську “народну” мову непридатною для повномасштабної літературної творчості, за винятком хіба що жартівливих творів.

   Як громадській діяч, Квітка-Основ’яненко брав участь у підготовці та відкритті Харківського університету, обіймав посаду директора Харківського театру, брав участь майже у всіх важливих освітньо-культурних починаннях,  першої збірки українських прислів’їв і приказок.

Книжкова виставка до 245 р. Г.Ф.Квітки-Основ"яненка.

160 річниця з дня народження Ольги Кобилянської.

"Незабутня зірка Буковини"

      27 листопада 1863 року на Буковині народилася Ольга Кобилянська. Відома письменниця, представниця модернізму, борчиня за права жінок, що зналася на філософії та гастрокультурі — Кобилянська була однією з найяскравіших постатей української культури. Людина прогресивних поглядів, вона дещо випереджала свій час. Її героїні вирізняються інтелігентністю, емансипованістю та нескінченними пошуками ідеалу. Сьогодні розкриваємо маловідомі грані цієї сміливої жінки.

   27 листопада українці вшановують 160-ліття від дня народження найвідомішої української письменниці, громадської діячки та важливої постаті раннього модернізму в українській літературі – Ольги Юліанівни Кобилянської.

▪  Творами Ольги Кобилянської зачитуються не одне покоління поціновувачів українського слова. І річ не лише у принадності її самобутнього стилю. Чимало тем та ідей, порушених у творах видатної буковинської письменниці, не втратили своєї актуальності й сьогодні.  

Народилася Ольга Юліанівна Кобилянська 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині. Мати  –  родичка відомого німецького поета-романтика Захарія Вернера, вивчила українську мову та прийняла греко-католицьку віру з пошани та любові до чоловіка.

▪  Батько – дрібний урядовець, шляхетського роду, з Наддніпрянщини. Мати старалася навчити дітей хороших манер, умінню підтримати розмову, триматися в товаристві.

▪  З дитячих років Ольга знала не тільки українську, а й польську та німецьку мови, якими говорили в її родині. 

 Ольга Кобилянська писала під впливом свого оточення — Наталії Кобринської, письменниці, однієї з фундаторок жіночого руху на Галичині, Софії Окуневської — першої української жінки-лікаря в Австро-Угорщині, Августи Кохановської — художниці, яка ілюструвала новели письменниці.

 Письменниця одна з перших в українській літературі звернулася до змалювання жінок-інтелігенток, які намагаються вирватися з буржуазного оточення. І при всьому тому вона залишалася справжньою жінкою. Вона цікавиться новинками моди, мала гарний смак і зберігає струнку фігуру до старості.

▪  З 1891 р., коли сім'я оселилася в Чернівцях, Кобилянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям.

▪  Кобилянська відвідала Київ, де зустрічалася з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Михайлом Коцюбинським. Незабутнє враження справила на неї поїздка до Канева, де вклонилася могилі Тараса Шевченка. На запрошення родини Косачів гостювала на їхньому хуторі Зелений Гай, поблизу м. Гадяча на Полтавщині, щиро здружилася з Лесею Українкою. Велика поетеса високо оцінила новаторську прозу Кобилянської, познайомила з нею українську громадськість.

▪  З цього часу образ «великої, пишної», але «пригнобленої, скованої» України назавжди ввійшов у серце письменниці.

▪  Упродовж наступних рокiв Ольга Кобилянська активно пише повiстi та оповiдання «Вiн i вона» (1895), «Царiвна» (1896), «Що я любив» (1896), а далi «Нiоба», «Некультурна», «Природа», (1898), «Земля», «У недiлю рано зiлля копала», «Через кладку», «За ситуацiями», «Апостол чернi» та багато інших творiв.

▪  Найбільшим коханням письменниці був Осип Маковей, з ним пов’язана особиста драма, що розпочалася на початку 1895р. За фахом учитель, Маковей був на три роки молодший від Кобилянської, але саме вiн стимулював ïï творчість, був першим проникливим професійним критиком. О. Кобилянська мріяла про одруження, i навіть першою заговорила про це. Проте О. Маковей несподівано одружився з іншою жiнкою. Такий невмотивований учинок з боку коханої людини боляче вразив письменницю: до кiнця життя вона залишалася самотньою.

▪  Ользі Кобилянській неодноразово робили пропозицію, але їй не хотілось заміж, вона писала твори, допомагала родині, спілкувалася з видатними людьми свого часу, і, на її думку, шлюб міг цьому завадити, а, можливо, розчарувалася…

▪  Наприкінці 1903 р. ïï розбив частковий паралiч. I хоча лiкування на нiмецьких та чеських курортах до певноï мiри знешкодили наслiдки недуги, починаючи з 1903р. вона постiйно хворiла, а коштiв на систематичне лiкування не вистачало.

▪  Протягом 1915-1923 pp. О. Кобилянська пише низку оповiдань, новел, нарисiв про Першу світову війну і пов'язаний з нею трагізм.

▪  Аж у 1928 році Кобилянська відкупила в Чернівцях будинок — колишню власність її старшого брата Максима. Тут вона мешкала з прийомною донькою Оленою, її чоловіком та двома дітьми.

▪  1940-го на Буковину прийшли більшовики. У радянських газетах з’явилися вірнопіддані статті, підписані іменем Кобилянської, хоча стиль — явно не її. Та Ольга вже не могла писати, тому що була розбита паралічем. 

▪  У 1941 році румунська воєнна жандармерія встановила нагляд за письменницею, і тільки смерть врятувала її від розправи.

▪  Ольга Кобилянська померла 21 березня 1942 року. Поховали її 23 березня. У цей день румуни закрили в’їзд до міста. Похована у Чернівцях поруч із батьками.

▪  На честь Ольги Кобилянської встановили літературно-мистецьку премію, а за її творами знято фільми. Кращі твори письменниці вийшли у перекладах багатьма мовами, відіграли й відіграють важливу роль у світовій літературі, піднімаючи міжнародний престиж українського художнього слова.

Книжкова виставка до 160 річниці Ольги Кобилянської 

185 р. І.С.Нечуя Левицького

 

 Іван Нечуй-Левицький – відомий український письменник, вчитель, фольклорист, перекладач. Фундатор нового жанру в українській літературі – соціально-побутової повісті. Корифей української прози, унікальна людина із загадковим баченням та чарівним талантом. Він захоплювався українською мовою, протистояв русифікації України та говорив: “Мова народу є тілом нації, національний психологічний характер — то її душа».

    Народився майбутній письменник 25 листопада 1838 року в місті Стеблеві Київської губернії (тепер Черкащина), в сім’ї священника. Був напрочуд розумним, вивчав латинську, церковнослов’янську та грецьку мови. Свою літературну діяльність письменник розпочав у 30 років та зміг подарувати читачам багато унікальних та цікавих творів. Найпопулярніші роботи автора: «Дві московки», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», “Хмари”, “Старосвітські батюшки та матушки”, «Шевченкова могила» та інші. Також він є одним із перекладачів Біблії українською мовою.

”Коли писальник хоч трошки чує себе українським громадянином, часткою українського народу й українського громадянства, він повинен мати за святу повинність одсвічувати у своїй фантазії, у свойому серці ту громаду, що роїться кругом його, радіти її радістю, плакати її слізьми, а не перелазити в чужі городи й підставляти свою душу під картини чужої, неукраїнської жизні.” – говорив Іван Нечуй-Левицький.

Помер видатний українець 2 квітня 1918 року. Був похований на Байковому кладовищі. Через багато років ми все ще пам’ятаємо та вивчаємо творчість Нечуя-
Левицького, тому цікаво було б дізнатися щось загадкове та цікаве з життєвого шляху перекладача.

1. Мати письменника померла, коли йому було 13 років. Підірвало її здоров’я те, що вона двічі народжувала двійню.
2. У 1847 році вступив до Богуславського духовного училища, яке успішно закінчив та в якому викладав. 21 рік письменник віддав вчителюванню.
3. Ніколи не був одружений. Жив для себе та літератури, усі гроші витрачав на книги. «Бувало, що й жалкував, а більш того, що ні. Так я спокійно собі жив, а то хтозна-як було б. Якби попалася така, як Балабусі (головний герой його повісті) , то самі знаєте, як би мені жилося, чи мав би спокій». – Нечуй-Левицький про холостяцьке життя.
4. Був доволі дивакуватим та дуже пунктуальним. Завжди ходив з парасолькою та лягав спати о 10 вечора незважаючи ні на що.
5. Першими творами Івана Нечуя-Левицького були: «Жизнь пропив, долю проспав» та «Наймит Яріш Джеря».
6. Він завжди брав активну участь у суспільному житті. Письменник був учасником “Громади”.
7. Говорив: “Писати треба так, як люди говорять!”. Не терпів літеру “ї”, писав не “їх”, а “йих” і т. ін. Був дуже категоричним щодо правопису та у заповіті вимагав, щоб так його саме так друкували завжди.
8. Іван Нечуй-Левицький ніколи не вживав спиртного та не любив сварок (хворів після суперечок з кимось).
9. Мав декілька псевдонімів, найчастіше використовував їх у ранні роки своєї творчості – Іван Нечуй, Іван Баштовий, Г.Гетьманець, О.Криницький. Псевдонім Нечуй-Левицький з’явився з виходом його повісті “Дві московки”.
10. Останні дні життя він провів у шпиталі для самотніх людей, де й помер всіма забутий, без друзів та рідних. Сумний кінець великої постаті нашої країни.
11. На честь відомого письменника у більшості містах України названі вулиці. У 1993 році заснована Літературно-мистецька премія імені Івана Нечуя-Левицького та у 1991 році – Однойменну літературно-мистецьку премію заснувала Білоцерківська міська рада.
12. Меморіальні дошки вчителю та перекладачу є у Києві та Білій Церкві. На батьківщині письменника 1968 року відкрито Літературно-меморіальний музей І. С. Нечуя-Левицького

Книжкова виставка до 185 р.І.С.Нечуя-Левицького

"Голодомор помста за Свободу!"

 

 У четверту суботу листопада українці по всьому світу вшановують пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових голодів 1921-1923 та 1946-1947 років.

У 2006 році Україна офіційно визнала Голодомор геноцидом свого народу. Адже внаслідок штучних голодів загинули мільйони невинних людей.

На жаль, історія повторюється. У 2023 році День пам’яті жертв Голодомору має особливе значення.

Через десятиліття Росія знову повторює страшні злочини проти українців, руйнуючи цивільну інфраструктуру, школи, лікарні, житлові будинки, вбиваючи та катуючи мирних жителів.

Метою Росії завжди було і є знищення української ідентичності та національної ідеї. Сталін у ХХ столітті застосував як спосіб упокорення українців масові штучні голоди. 

Наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років. Тоді, за офіційними даними, терор тоталітарного режиму забрав близько чотирьох мільйонів життів українців.

Однак точно та поіменно встановити особистості загиблих неможливо через замовчування цього злочину у СРСР та знищення значної частини архівних документів.

Найтрагічніші дні Голодомору розгорталися протягом 1932–33 років, однак цьому передувала тривала підготовка керівництва СРСР до знищення українців. Партійне керівництво поступово ухвалювало сотні фатальних рішень і постанов, а закінчилось все смертю мільйонів людей, тяжкими психологічними травмами та придушенням опору.

Тому історики і до сьогодні мають різні погляди на тривалість Голодомору: акцентують на початку колективізації, ведуть відлік від славнозвісного "закону про 5 колосків" чи концентруються на відрізку масової смертності. Хтось взагалі наголошує, що вимирання з голоду є лише складовою геноциду кінця 20-х–початку 30-х років. Плюралізм поглядів не змінює факту — смерті мільйонів українців в 1932–33 роках.

Голодомор визнаний геноцидом українського народу в Україні, а також ще у понад 30 країнах світу.

В нашій бібліотеці  організовано  книжкову виставку пам'яті "Голодомор- помста за свободу."

День Гідності та свободи.

     

     21 листопада в Україні відзначається День Гідності та Свободи. Цього дня, з інтервалом у дев’ять років, розпочалися дві доленосні для сучасної України події: Помаранчева революція 2004-го та революція Гідності 2013-го.  

      Сьогодні наш український народ відзначає День Гідності та Свободи. Нелегко здобувається свобода нашим народом. Мужні сини і доньки віддають своє життя за нашу свободу

Історія свята

      Свято стало наступником Дня свободи, яке відзначалося 22 листопада в честь Помаранчевої революції та було скасоване Віктором Януковичем. Днем свята обране 21 листопада - дата одразу двох визначних для України подій: президентських виборів 2004 року, які стали початком Помаранчевої революції, та початку Євромайдану.

       В 2004 році 21 листопада відбулися вибори президента, на яких Віктор Янукович переміг Віктора Ющенка. Результати виборів і фальсифікації обурили українців, і тисячі протестувальників зібралися на Майдані незалежності. Після кількох тижнів Помаранчевої революції Верховний суд назначив повторне голосування, на якому переміг Ющенко.

        Через 9 років в 2013 році відбулися трагічні події на Майдані, які коштували життя багатьом громадянам. Тоді з 21 листопада тисячі громадян зібралися на Майдані незалежності з протестами проти курсу на Росію. Протягом трьох місяців протестувальники вимагали продовжити Євроінтеграцію та припинити застосування грубої сили до громадян. 18-20 лютого відбулися жорсткі сутички з протестувальниками. Десятки українців загинули, а президент Віктор Янукович втік з країни.

       В честь подій Помаранчевої революції та Євромайдану встановлене сьогоднішнє свято. Воно прославляє волелюбність і мужність нашого народу, прагнення до демократії, вшановує національні інтереси держави і права людини.

Афоризми відомих людей про гідність та свободу

1. Істинна гідність подібна річці: чим вона глибше, тим менше видає шуму. (Мішель де Монтень)

2. Гідність людини є дорогоцінні камені, які красивіше грають в оправі скромності. (Люк де Клап’є де Вовенарг)

3. Гідна людина не та, в якої немає недоліків, а та, в якої є чесноти. (Василь Йосипович Ключевський)

4. Ознака справжньої гідності людини в тому, що навіть заздрісники його змушені хвалити його. (Франсуа де Ларошфуко)

5. Свобода – це вміння сказати “так” своїм мріям. Гідність – це вміння сказати “ні” своїм страхам. (С.Вакарчук)

6. Неминуче треба приймати з гідністю. Сльози, які ви проливаєте через неминуче, мають залишатися вашим секретом.  (Марлен Дітріх)

7. Ставлення до дитини — міра духовної гідності людини. (Янка Бриль)

8. Закон гідних – творити добро і не сваритися. (Лао-цзи)

9. Гідність людини не в її походженні. Бог не створив рабства, але обдарував людину свободою. (Іоанн Златоуст)

10. Не те шкода, що людина позбулася своїх грошей, будинку, маєтку – все це не належить людині. А те шкода, коли людина втрачає свою справжню власність – свою людську гідність. (Епіктет)

11. Не можна нічого добитися без почуття власної гідності! (Доктор Хаус)

12. Людина, яка дійшла до усвідомлення своєї гідності, чинить по-людськи тому, що їй так чинити природніше, легше, властивіше, приємніше, розумніше. (Герцен Олександр Іванович)

13. Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють. (Дж. Міль)

14. Рабство знищує людину ще до того, як вона починає любити свої кайдани. (Л. Вовенарг)

15. Немає людини, яка б не любила свободу; але справедлива людина вимагає її для всіх, а несправедлива — лише для себе. (Л. Берне)

16. Я не згоден з тим, що ви говорите, проте буду до останньої краплини крові захищати ваше право висловлювати свою думку.  (Вольтер)

17. Людина виховується для свободи. (Гегель)

18. Рівність — це єдина і міцна основа для суспільного устрою, для порядку, законності, добрих звичаїв і відбору на високі посади людей, які справді для них придатні.  (Б. Шоу)

В шкільній бібліотеці відбулася виставка "Революція Гідності в світилах"