Тарас Шевченко: символ України та її незламного духу

                                  ТАРАС ШЕВЧЕНКО

     Тарас Шевченко – геніальний український поет, художник та громадський діяч, чия творчість стала символом національного відродження та боротьби за свободу. Його поезія, пронизана любов'ю до України та її народу, й досі надихає мільйони людей.

Основні факти про Тараса Шевченка:

• Національний герой: Шевченко є національним героєм і символом України, його творчість відіграла ключову роль у формуванні української національної свідомості.
• «Кобзар»: Збірка поезій «Кобзар» є найвідомішим твором Шевченка, що став символом української літератури.
• Художник: Окрім поезії, Шевченко був талановитим художником, автором понад тисячі картин.
• Борець за свободу: Шевченко боровся проти кріпацтва та самодержавства, за що був заарештований та засланий.
• Спадщина: Творчість Шевченка перекладена багатьма мовами світу, а його ім'я відоме далеко за межами України. 

Цікаві факти:

• Шевченко був невисоким, мав зріст 164 см.
• За життя Тараса Григоровича його більше цінували як художника, а не як поета.
• Поет завжди одягався досить модно, оскільки добре заробляв, бувши успішним портретистом.  
• За все своє життя Шевченко пробув в Україні 15 років.  

• Тарас Шевченко – це не просто поет, це голос українського народу, його душа та символ незламності.

Книжкова виставка "Тарас Шевченко-символ незламності України"

Нові скарби в нашій бібліотеці!

                                                    

Шановна шкільна спільното!

    З великою радістю повідомляємо про чудове поповнення нашої шкільної бібліотеки!Висловлюємо щиру подяку Сорока Ярославі Василівні за передачу цінних книжкових видань.

    Ми отримали чудову колекцію  книг, які, безсумнівно, збагатять наші знання та подарують багато годин захоплюючого читання.

 Подаровані видання, серед яких твори та збірки Тараса Шевченка, Лесі Українки, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха,Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького та  інших,  матимуть значний вплив на освітній та культурний розвиток наших читачів. 

    Ваша любов до книг надихає нас і наших читачів.  Подаровані Вами видання розширять наш фонд, зроблять його більш різноманітним та сприятиме розвитку читацької культури в учнів.

    Ваш подарунок – це не лише поповнення книжкового фонду, але й важливий внесок у розвиток  освіти в нашому ліцеї. Ми впевнені, що Ваші книги стануть джерелом знань, натхнення та приємного дозвілля для багатьох поколінь читачів.

    Ми щиро вдячні Вам за Вашу доброту, небайдужість та підтримку бібліотеки. 

"Життя, як драма" (літературна композиція присвячена українській поетесі Лесі Українці)

                                                                    Леся Українка  

    Леся Українка посідає почесне місце в пантеоні українських літературних класиків. «У європейській літературі ХХ століття не було видатнішої жінки», – так висловилася про Лесю Українку сучасна письменниця й інтелектуалка Оксана Забужко.

    Леся Українка – літературний псевдонім видатної української письменниці, перекладачки, публіцистки, критикині, культурної діячки Лариси Косач-Квітки. Вона народилася 1871 року в сім’ї поміщика, мецената Петра Косача, який високо цінував літературу й живопис, та письменниці Ольги Драгоманової-Косач, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. Дитинство Лариси Косач пройшло на Волині: у Звягелі (Новоград-Волинський), Луцьку, Ковелі та Колодяжному. Одним із найбільших авторитетів малої Лесі був дядько Михайло Драгоманов – учений, громадський діяч. Він мав великий вплив на формування світогляду Лесі Українки, цінною вважається їхня епістолярна спадщина.

   Лариса Косач багато часу приділяла власній освіті. Їй доводилося чимало вчитися самостійно, у цьому їй допомагала мама. Леся Українка знала багато мов: слов’янських та інших європейських. Окрім них, володіла латинською та давньогрецькою. У 19 років Леся Українка написала підручник для своїх молодших сестер і брата «Стародавня історія східних народів». Велику увагу письменниця та її родина приділяли перекладам творів класиків українською, усвідомлюючи важливість включення в світове культурне поле. Зокрема, Леся Українка перекладала Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Гомера, Віктора Гюґо, Ґергарта Гауптмана, Моріса Метерлінка, Моріса Верна та інших.

     Творчість Лесі Українки є багатогранною: драматургія, поезія, проза (оповідання, казки, повісті), літературна критика, статті суспільно-політичного характеру, переклади, епістолярна спадщина, записи фольклорного надбання. Письменниця збагатила вітчизняну літературу новими темами та мотивами. Внесок Лесі Українки – ще й у тому, що вона виводила українську літературу на світовий рівень. Літературні критики відзначають: творчість Лесі Українки є напрочуд європейською, універсальною, такою, що піддається новим прочитанням й переосмисленню у різні історичні періоди. За творами письменниці, поставлено поетичні вистави, спектаклі, балети, поезія покладена на музику, а за мотивами знято фільми та мультфільми. Перевидання й нове візуальне оформлення творів Лесі Українки здійснюються сьогодні, до її спадщини звертаються сучасники.

    Найновіше та найповніше академічне зібрання творів сягає 14-ти томів.

Літературна композиція "Життя,як драма"

Міжнародний день рідної мови

                             МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

Міжнародний день рідної мови відзначається 21 лютого.

•      Традиційно в різних країнах проводяться освітні заходи, спрямовані на популяризацію рідних мов.

•    Міжнародний день рідної мови відзначається щороку 21 лютого. Це свято стало символом підтримки мовної та культурної спадщини народів у всьому світі.

      Міжнародний день рідної мови покликаний спонукати уряди й населення всіх країн захищати й розвивати мову кожного народу, що існує на планеті. Ця всесвітня подія відзначається щороку 21 лютого, а засновницею свята виступила ЮНЕСКО. Своєю особливою мовою будь-яка етнічна спільнота завжди вирізняється з-поміж інших. Рідна мова є носієм цінностей та знань, які передаються з покоління в покоління в якості нематеріального культурного спадку. На жаль, 43% мов зараз перебувають під загрозою цілковитого зникнення. Що два тижні припиняє своє існування мова одного з народів світу. 40% людей не мають змоги здобути освіту рідною мовою, а це є дуже важливим фактором формування національної свідомості.

•     Зараз у світі існує  близько 7 тисяч мов, але науковці об’єднують їх у порівняно невелику кількість мовних сімей. В них мови пов’язані між собою спільними звуками, словами чи граматичними конструкціями. Вчені-мовознавці вважають, що всі мови певної лінгвістичної групи походять від однієї спільної прадавньої мови.

• Найбільш розповсюджені мови в світі

      Найрозповсюдженішими мовами в світі є індоєвропейські мови, які є рідними для майже половини населення планети. Це дуже численна група мов — від фарсі та хінді до англійської та української. Є кілька теорій територіального походження цієї мовної сім’ї. За однією з них, індоєвропейські мови беруть початок зі Східної Європи, до якої входить і Україна. Науковці визначили, що сформувалися ці мови станом приблизно на 3000 рік до нашої ери.

•     Інша численна лінгвістична група — семітські мови. Вони ведуть своє походження від кочівників Південної Аравії. В 3000-х роках до нашої ери цими мовами говорили народи, що населяли велику територію — від півдня Аравії до півночі Сирії. Декілька семітських народів відіграли важливу роль в давній цивілізації — вавілоняни, ассирійці, євреї та фінікійці. Арамейська, одна з семітських мов, довгий час була мовою спілкування між різними народами на Близькому Сході.

•      Попри численну кількість мов на планеті, до двох третин людей говорять всього дванадцятьма мовами. 2,1 мільярда населення Землі спілкуються трьома мовами — китайською, іспанською та англійською. Але саме різноманіття робить мову справжнім культурним явищем.

•     Мовне різноманіття розподілене нерівномірно, так найбільша кількість мов зосереджена в Африці та Азії. Там «мешкає» близько 2000 мов. Натомість, у Європі всього 250 живих мов та діалектів. Сучасна наука пояснює це цілою низкою факторів — від географічної ізоляції певних груп людей до кліматичних та соціальних умов проживання. Також існує широтний градієнт мовного різноманіття — збільшення кількості мов з наближенням до екватора, натомість у вищих широтах їх налічується менше.

• Мови, що зникають

      Наскільки вразливими в сучасному світі є мови, можна побачити завдяки Атласу мов світу, який видає ЮНЕСКО. Наприклад, лише у Великобританії 11 місцевих діалектів визначені як такі, що  вмирають.

       Прогнози науковців невтішні — до кінця цього століття можуть зникнути до 50% мов, якими люди користуються нині. Вже зараз приблизно 500 мов у світі мають всього кілька носіїв, а деякі з них — лише одного. Вони зникають так само, як і рідкісні види рослин чи тварин у природі.

• 
  
  

• Боротьба за рідну мову

    Міжнародний день рідної мови запроваджено ЮНЕСКО з метою максимального збереження мов всіх народів планети та шанобливого ставлення до них. Вперше його відзначили в 2000 році,  й відтоді щорічно святкують 21 лютого. Саме цього дня 1952 року в місті Дакка, що зараз є столицею Бангладеш, через мовний конфлікт сталася загибель чотирьох студентів.

•    Традиції Міжнародного дня рідної мови

•     Зазвичай у це свято в навчальних закладах в усьому світі проводяться тематичні уроки, флешмоби, конкурси, диктанти та лекції. У Міжнародний день рідної мови люди звертають особливу увагу на її розвиток та популяризацію серед молоді.

      В Україні це свято має особливе значення, адже наша мова – невіддільна частина історії та боротьби за незалежність. Протягом століть українська зазнавала утисків, заборон і репресій. Хоч мову і намагалися витіснити, але сьогодні це один із найважливіших символів нашої державності.

  

  Книжкова виставка "ДИВО КАЛИНОВЕ-НАША РІДНА МОВО"

  
  

  

  Виставка "Крилаті вислови про рідну мову"

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

• 
  

Фотовиставка "Зима, що нас змінила"

 

                                             Тиждень Героїв Небесної Сотні

    20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

     20 лютого 2014 року в середмісті столиці України загинула найбільша кількість осіб – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року, відстоюючи демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

  Свобода – фундаментальна характеристика людського існування, це можливість вільного вибору та усвідомлення власної відповідальності за цей вибір. Герої Небесної Сотні зробили свій вибір – виборювати свободу та гідність, віддавши за це життя. Вони загинули за те, щоб Україна розвивалася як вільна демократична держава.

   День Героїв Небесної Сотні покликаний увічнити людську, громадянську і національну відвагу та самовідданість, силу духу і стійкість громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідно вшанувати подвиг загиблих за ідеали демократії, права і свободи людини, європейське майбутнє України.

    Це – день жалоби, оскільки він пов’язаний із загибеллю громадян під час Революції Гідності та на початку російської агресії на сході України, але він покликаний ушановувати не смерть, а боротьбу за гідне та вільне життя, жертовність і відвагу. Чітка громадянська позиція та готовність обстоювати її до кінця – це ті якості, які мали Герої Небесної Сотні та які гідні наслідування.

  Смерть Героїв Небесної Сотні змінила суспільну свідомість українців, актуалізувавши значущість таких понять, як право на самовизначення, гідність, свобода, суверенність держави, демократія, європейський вибір.
Пам’ять про Героїв Небесної Сотні має бути живою, сприяти громадському активізму, консолідації та формувати усвідомлення відповідальності кожного за майбутнє України.

Фотовиставка " Зима, що нас змінила"

День державного Гербу

              З символів починається країна (до дня      державного Гербу)

    Україна для кожного з нас не просто земля, де ми народилися, де жили наші предки. Вона є цілим світом звичок, уявлень і почуттів, які ми сприймаємо з дитинства. Наша держава сформувалася внаслідок довгого розвитку і має багате історичне минуле. Символіка – cвоєрідна візитна картка країни. Історично склалося так, що кожна країна має свої Державні та народні символи. До Державних символів країни належать Державний Прапор, Державний Герб та Державний Гімн, які є розпізнавальними знаками країни. Окрім того, кожен народ має народні символи. Народні символи - це те, що найбільше любить і шанує даний народ.

    Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього, хто не відає про славу своїх предків, той сам не вартий пошани

©М.Т. Рильський

Тиждень безпечного інтернету

 Інформаційна хвилинка "Безпека в інтернеті"

10 правил безпеки в інтереті

1. 1. Нікому без дозволу батьків не давати особисту інформацію: 
2. домашню адресу, номер домашнього телефону, робочу адресу батьків,
3.  їхній номер телефону, назву й адресу школи.
4. 2. Якщо знайдете якусь інформацію, що турбує вас, негайно сповістіть про це 
5. батьків.
   3. Ніколи не погоджуватися на зустріч з людиною, з якою ви познайомилися в 
6. Інтернеті.
7.  Якщо все ж таки це необхідно, то спочатку потрібно спитати дозволу батьків,
8.  а  зустріч  повинна відбутися в громадському місці й у присутності батьків.
9. 4. Не посилати свої фотографії чи іншу інформацію без дозволу батьків.
   5. Не відповідати на невиховані і грубі листи. Якщо одержите такі листи не з 
10. вашої вини, то сповістіть про це батьків, нехай вони зв’яжуться з компанією, що надає
11.  послуги Інтернет.
12. 6. Розробити з батьками правила користування Інтернетом. Особливо 
13. домовитися з ними про прийнятний час роботи в Інтернеті і сайти, до яких ви 
14. збираєтесь заходити.
15. 7. Не заходити на аморальні сайти і не порушувати без згоди батьків ці 
    8. Не давати нікому крім батьків свої паролі, навіть найближчим друзям.
    9. Не робити протизаконних вчинків і речей в Інтернеті.
    10. Не шкодити і не заважати іншим користувачам.
16. 
    
    

Виконуйте три наведені нижче рекомендації, і використання Інтернету буде

 для вас безпечним:

Захистіть свій комп’ютер

• Завжди оновлюйте операційну систему.
• Використовуйте антивірусну програму.
• Використовуйте брандмауер.
• Робіть резервні копії важливих файлів.
• Будьте обережними, завантажуючи вміст.

Захистіть себе в онлайні

1. Будьте обережними, надаючи особисту інформацію.
2. Думайте про те, з ким ви розмовляєте.
3. Пам’ятайте, що в Інтернеті не все є надійним і не всі є чесними.

Дотримуйтесь правил

1. Ви маєте дотримуватися законів навіть в Інтернеті.
2. Пам’ятайте, що в Інтернеті ви повинні піклуватися про інших так само, як про
3.  себе.
4. 
   
   
   
5. 
   

Валер'ян Підмогильний

                                                            Валер'ян Підмогильний

  Валер'ян Підмогильний український письменник, один з найвідоміших представників Розстріляного Відродження. Народився 2 лютого 1901 року в селі Чаплі. Сім'я Підмогильного була досить бідною, але хотіла, щоб діти здобули освіту. Валер'ян ходив у церковно-школу, а пізніше в Катеринославське реальне училище.    Згодом письменник вивчав математику і юриспруденцію в університеті, проте так і не отримав вищу освіту. Підмогильний заробляв собі на життя викладанням і роботою у видавництвах.       Величезний вплив на автора зробило знайомство з Петром Єфремовим, братом відомого критика і політичного діяча Сергія Єфремова. Саме він написав першу серйозну рецензію, присвячену творчості Підмогильного. У 1921 році він переїхав до Києва. У цьому ж році він одружився на Катерині Червінської, актрисі Театру юного глядача. На цьому етапі письменник потрапляє в літературне середовище міста, багато пише і видається, стає членом різних письменницьких асоціацій та угруповань. 

   Написання книг для Підмогильного було особливої практикою. Як виходець із села, він відчував потребу не просто влаштуватися в місті, але також отримати значимість. Мотив завоювання міста описаний в деяких книгах письменника, зокрема, в романі “Місто” був багато в чому автобіографічним. 

   Письменникові було важлива думка та відгуки, про написані ним твори. Завоювання міста, яке здійснював головний персонаж роману, вивчався біографами і критиками. Відомо, що багато персонажів твору мають своїх прототипів. У 1931 році письменник переїхав до Харкова, де він займався перекладом класиків французької літератури, а також сподівався на кращі умови публікації його творів. Через 3 роки, коли почалися репресії проти інтелігенції, його заарештували і заслали на Соловки. Валер'яна Підмогильного розстріляли в 1937 році разом з іншими мучениками режиму. У 1956 році його реабілітували. 

Книжкова виставка "Твори Валер'яна Підмогильного"

Євген Гребінка

 

                                                                  Євген ГРЕБІНКА

     Євген Павлович Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині в сім’ї відставного штаб-ротмістра.

    Початкову освіту здобув вдома. У 1825–1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, під час навчання почав писати вірші.

   1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки.

    1831 року закінчив гімназію.  У 1831-1833 роках служив у 8-му Малоросійському козачому полку. З 1834 року жив у Санкт-Петербурзі. Служив у Комісії духовних училищ при Синоді.

   З 1838 року до смерті викладав словесність, часом також і природознавство, в Дворянському полку, 2-му кадетському корпусі і в інших військово-навчальних закладах.

  1840 року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «Кобзаря». Того ж року в журналі  вийшла Гребінчина повість «Записки студента», — повість «Кулик».

   1842 року пише повість «Сеня». У 1843 році Гребінка відвідав Україну, був у Харкові, було надруковано роман «Чайковський».

    1844 року Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг. Того ж року вийшов його роман «Доктор». 

    У 1847 році відкрив своїм коштом у селі Рудці Лубенського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. З 1846 року Гребінка почав видавати зібрання своїх прозових творів. До кінця 1848 року він видав вісім томів.

    Помер Гребінка 3 грудня 1848 року від туберкульозу в Петербурзі. Тіло його перевезли в Убіжище, де й поховали.

    Євген Гребінка: твори

Будяк та коноплиночка

Ведмежий суд

Горобці та вишня

Дядько на дзвониці

Кулик (1840)

Лебедь і гуси

Пан та Собака

Пшениця

Рибалка

Українська мелодія

Чайковський (1843)

Човен (1833)

Записки студента (1841)

Книжкова виставка "Твори Євгена Гребінки"

Улас Самчук

                                                                      

                                                                       Улас Самчук 

     Улас Олексійович Самчук — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні,

    Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (ниніЗдолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: “… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді „село, неначе писанка“, з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами.”

    У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім’я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв’язків не втрачав, в 1917–1920 рр. він навчався в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Св. Феодорівській учительській семінарії. У 1921–1925 роках — в Кременецькій українській мішаній приватній гімназії імені Івана Стешенка.

      Перед самим закінченням гімназії Уласа Самчука покликали до польського війська (гарнізон міста Тарнова). 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де працював у місті Бойтені як наймит у одного міщанина, розвозив рольвагою по копальнях і гутах залізо. З 1927 року навчався у Бреславському Університеті. «Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що, по-перше, завдяки Герману Блюме він, як вільнослухач, студіював у Бреславському університеті, мама Германа Блюме — Германіна фон Лінгейсгайм люб’язно дала притулок «обідраному українцю» у своїй оселі й терпляче навчала його німецької мови. Вдруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п’ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року випустили письменника, якого арештували 20 березня цього ж року, з Рівненської в’язниці. Тоді Герман Блюме у Рівному працював на посаді начальника цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».

     З 1925 почав друкувати оповідання у журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом в «Літературно-науковому віснику» та ін. журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів. У спогадах «Мій Бреслав» Улас Самчук стверджує, що саме у цьому німецькому містечку «в моєму всесвіті з’явилась туманність, з якої поволі вимальовувались контури майбутньої «Волині».

    1929 року переїжджає до Чехословаччини та навчається в Українському вільному університеті в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.

     У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим науковим та культурно-мистецьким життям. До безпосереднього оточення, яке торило «його Прагу», Улас Самчук відносив Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Олексу Стефановича, Оксану Лятуринську, з якою на початку 20-х рр.. навчався у Кременецькій гімназії, Олега Ольжича, Михайла Мухина, Миколу Бутовича, Роберта Лісовського, Степана Смаль-Стоцького та інших. У Празі Улас Самчук належав до Студентської академічної громади. «Нас було кілька сотень з загальної кількатисячної української колонії, ми були поколінням Крут, Базару, Листопада, Четвертого Універсалу, України Мілітанс», - пише Самчук у спогадах. У 1937 році з ініціативи Євгена Коновальця була створена культурна агентура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, де головував Самчук.

    1941року в складі однієї з похідних груп ОУН-м повернувся на Волинь (до Рівного), де був редактором газети «Волинь» до 1943року. У 1944-48 жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. По переїзді до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).

   Ім’я Уласа Самчука ще прижиттєво було відоме у країнах Європи та в Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей винятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у «волинській тихій стороні», в абсолютно безпросвітних обставинах».

     У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття.

    Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

   У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932–1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного і державного становлення. Робота над першою і другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу.

   Ідейним продовження «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932–1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.

   У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).

   У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».

    У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), - зображена українська людина і її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної і сучасної підсовєтської дійсності.

    Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням другої світової війни присвячені спогади «П’ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).

      Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.

   Одним із перших, хто відкрив ім’я Уласа Самчука, був кременецький краэзнавець Гаврило Чернихівський, який створив ґрунтовне дослідження про «українського Гомера ХХ століття» - першу монографію «Улас Самчук: сторінки біографії» (2005) році є першим.

    Про Уласа Самчука шумчанин Ігор Фарина написав повість «Пекуча чужина» (2005).

    У жовтні 1993 в селі Тилявка Шумського району Тернопільської області відкрито перший літературно-меморіальний музей письменника У. Самчука.

   У м. Рівне діє Літературний музей Уласа Самчука.

     У 2003 році Кременецькому ліцею було присвоєно ім’я Уласа Самчука, а в 2005 р. у ліцеї відкрито літературний музей письменника, якому в 2019 році надано статус «Зразковий».

Книжкова виставка "Твори Уласа Самчука"