Літературна композиція"Життя,як драма" присвячена українській поетесі Лесі Українці

      Леся Українка посідає почесне місце в пантеоні українських літературних класиків. «У європейській літературі ХХ століття не було видатнішої жінки», – так висловилася про Лесю Українку сучасна письменниця й інтелектуалка Оксана Забужко.

     Леся Українка – літературний псевдонім видатної української письменниці, перекладачки, публіцистки, критикині, культурної діячки Лариси Косач-Квітки. Вона народилася 1871 року в сім’ї поміщика, мецената Петра Косача, який високо цінував літературу й живопис, та письменниці Ольги Драгоманової-Косач, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. Дитинство Лариси Косач пройшло на Волині: у Звягелі (Новоград-Волинський), Луцьку, Ковелі та Колодяжному. Одним із найбільших авторитетів малої Лесі був дядько Михайло Драгоманов – учений, громадський діяч. Він мав великий вплив на формування світогляду Лесі Українки, цінною вважається їхня епістолярна спадщина.

    Лариса Косач багато часу приділяла власній освіті. Їй доводилося чимало вчитися самостійно, у цьому їй допомагала мама. Леся Українка знала багато мов: слов’янських та інших європейських. Окрім них, володіла латинською та давньогрецькою. У 19 років Леся Українка написала підручник для своїх молодших сестер і брата «Стародавня історія східних народів». Велику увагу письменниця та її родина приділяли перекладам творів класиків українською, усвідомлюючи важливість включення в світове культурне поле. Зокрема, Леся Українка перекладала Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Гомера, Віктора Гюґо, Ґергарта Гауптмана, Моріса Метерлінка, Моріса Верна та інших.

Творчість Лесі Українки є багатогранною: драматургія, поезія, проза (оповідання, казки, повісті), літературна критика, статті суспільно-політичного характеру, переклади, епістолярна спадщина, записи фольклорного надбання. Письменниця збагатила вітчизняну літературу новими темами та мотивами. Внесок Лесі Українки – ще й у тому, що вона виводила українську літературу на світовий рівень. Літературні критики відзначають: творчість Лесі Українки є напрочуд європейською, універсальною, такою, що піддається новим прочитанням й переосмисленню у різні історичні періоди. За творами письменниці, поставлено поетичні вистави, спектаклі, балети, поезія покладена на музику, а за мотивами знято фільми та мультфільми. Перевидання й нове візуальне оформлення творів Лесі Українки здійснюються сьогодні, до її спадщини звертаються сучасники.

     Найновіше та найповніше академічне зібрання творів сягає 14-ти томів.

    У шкільній бібліотеці разом з учнями організовувався фотоквест про життя та творість Лесі Українки, те переглядяд відео про її життєвий шлях та написані твори.

  Ви також маєте можливість перевірити свої знання про життя нашої поетеси: https://mamabook.com.ua/onlinetest/fotokvest-10-ilyustraciy-zapitan-pro-zhittya-ta-tvorchist-lesi-ukrainki/

    Також організована літературна композиція "Житття,як драма".

Міжнародний день рідної мови ( 21.02.2024)

                                         "Ти наше диво калинове, кохана українська мово"

      Щороку 21 лютого починаючи з 2000 року увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови, або Міжнародний день материнської мови (англ. International Mother Language Day). Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» було оголошено на XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі.

Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із шести тисяч мов, які нині існують, близько половини знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиліття. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову, як ознаку культурної приналежності особи. Вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги для людства.

Українська поетеса Ліна Костенко влучно зауважила: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову». Знати, берегти рідну мову – обов’язок кожної людини. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

     В історії української мови були доволі складні часи – її забороняли, викорінювали з побуту, культурного та політичного життя. Втім, попри всі складнощі, український народ зміг зберегти свою квітучу мову, якою нині розмовляють понад 45 мільйонів людей по всьому світу.

Сьогодні варто нагадати 10 цікавих фактів про українську мову.

✔Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.

✔ За лексичним запасом найближчою до української мови є білоруська — 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно), потім — російська (62%). Експерти, до речі, зазначають: якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.

✔ В українській мові, на відміну від решти східнослов'янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких — кличний.

✔ У 448 році візантійський історик Пріск Панійський під час перебування в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України записав слова «мед» і «страва». Це була перша згадка українських слів.

✔ Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо.

 ✔В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П».

✔ Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».

✔ Українська мова багата на синоніми. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.

✔  Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.

✔ Українська мова має велику кількість зменшувальних форм. Навіть слово «вороги» може звучати як «вороженьки».

       В Україні налічується понад 130 національних меншин – носіїв 79 мов. Є також і мови, які перебувають на межі зникнення: зокрема, два діалекти ромської мови, кримчацька, урумська мови, а також галицький діалект караїмської мови.

    У Міжнародний день рідної мови набуває особливого сенсу заклик: любіть, плекайте і поважайте свою рідну мову! Українська мова – одне з найцінніших надбань, яке залишили нам наші пращури. Сьогодні, в умовах спротиву українців повномасштабному російському вторгненню, за українську мову, за національну ідентичність та право бути господарями на своїй землі борються кращі сини та доньки країни. Мова є потужною рушійною силою, яка об’єднала українців і весь світ та веде до Перемоги України.

Книжкова виставка "Ти наше диво калинове, кохана українська мово"

Книжкова виставка "Український Гомер ХХ століття" (Улас Самчук)

 

      Улас Самчук (1905-1987) належить до найвидатніших українських прозаїків ХХ століття. На відміну від багатьох українських письменників-класиків того часу, які змушені були так чи інакше служити радянській владі, він відрізнявся послідовною євроцентричністю. Самчук побував у Німеччини, Італії, Франції, Чехії, Польщі. Досконало володіючи англійською, німецькою, французькою, польською, чеською, письменник чудово орієнтувався в тамтешніх літературах, читаючи твори багатьох письменників в оригіналі.

Літературні псевдоніми — В. Данильчук і В. Перебендя, псевдоніми, якими письменник користувався в публіцистиці 1930—40-х років,— Іван Влодко, Ольга Волинянка, Кай, Ф. Грак; криптоніми, якими письменник користувався в публіцистиці 1930—40-х років — УС, М.П., П.Б., Б.П., В.Р., М.К., Ф.Н.

  Сьогодні день народження одного з найвизначніших українських письменників XX століття Уласа Самчука. Будучи шістдесят років відірваний від рідної землі, Улас Самчук лишив у спадок світові величезну бібліотеку своїх праць про Україну.

      Улас Олексійович народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині (нині це Здолбунівський район Рівненської області)

  Із 22-річного віку Самчукові довелося жити за межами батьківщини. Призваний до польського війська, він як і багато інших українців не бажав служити інтересам чужої держави. Тому дезертував і виїхав до Німеччини. Далі була Чехословаччина, після Другої світової – Канада. Ненадовго відвідати рідну Волинь вдалося лише у розпал нацистсько-радянського збройного протистояння – у складі похідної групи ОУН (мельниківців).

   Улас Самчук зажив слави “українського Гомера ХХ століття” – відкрив світові справжню і невідому до того Україну. З-під його пера вийшли геніальні твори: “Волинь”, “Гори говорять”, “Марія”, збірки оповідань “Месники”, “Віднайдений рай”. У них він акцентував увагу на таких ключових темах, як загарбання більшовиками України, колективізація і Голодомор. Не оминув і героїчну боротьбу УПА за свободу України:

    Сам письменник був прихильником українського націоналізму і поділяв погляди його ідеолога Дмитра Донцова. Був близько знайомий з Оленою Телігою. ЇЇ сміливість, екзальтована натура і жіночність високо цінувалися письменником. Неодноразово літератор згадував її у своїх спогадах, як “дивовижну жінку”.

   У 1980 році письменника пропонували висунути на здобуття Нобелівської премії. Але цього не сталося через відсутність рекомендації від одного з Нобелівських лауреатів. Останні роки важко хворів, практично втратив зір і фізичну можливість до писання. 

   Улас Самчук не дожив всього чотири роки до відновлення Незалежності України. Але до останнього подиху вірив:

“Ми вернемося в свою велику, вимучену, вистраждану землю предків. Не сьогодні, так завтра, не в цьому, так в іншому поколінні; вернемось не тільки як жива матерія, а і як живий дух, вернемось, і то передовсім в продовженні, як творчість”.

І він мав рацію. У наші дні творчість Самчука нарешті повертається в Україну:

“Націю, яку вбивали століттями, всіма зброями, повернено до життя протягом десятків років єдиною зброєю слова... Прийде час, що все те словоблудіє про Сталінів і “старших братів” відпаде як полова від зерна... І наша література – рідна, многострадальна, гнана і переслідувана – та, що “на сторожі”, буде видною зо всіх місць планети”.  

Книжкова виставка "Український Гомер ХХ століття"

Герої не вмирають(до дня пам'яті Героїв Небесної сотні)

 

    20 лютого щорічно відзначається День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні".

    20 лютого 2024 року - десята річниця вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні. Людей, які загинули у боротьбі за ідеали демократії та європейське майбутнє

     Ця дата стала символом незламної волі українського народу, його готовності боротися за свої права та гідність. Однак він є також трагічною сторінкою в історії України, коли мирні протести на Майдані перетворилися на кровопролитну боротьбу за майбутнє країни. 

    20 лютого в Україні є символічно важливою датою, оскільки вона пов'язана з подіями під час Революції Гідності 2014 року. Цього дня в самому серці Києва відбулася одна з найбільш кривавих сторінок українського суспільства, протистояння між протестувальниками та силовиками режиму Віктора Януковича.

У нашій бібліотеці відбулася  фотовиставка "Зима, що нас змінила"в пам'ять про загиблих Героїв Небесної Сотні.

Фотовиставка "Зима, що нас змінила"

Також у Настасівському ліцеї проведений виховний  захід "Час плине,а пам'ять залишається"

      Небесна Сотня - це 107 учасників Революції Гідності та активістів Майдану, які були вбиті. Назва "Небесна Сотня" виникла на фоні структурних одиниць Самооборони Майдану – поділу на сотні. Цей термін вперше з'явився під час прощання із загиблими на київському майдані 21–22 лютого 2014 року, коли поетесами Людмилою Максимлюк і Тетяною Домашенко були написані вірші, у яких згадувалася "Небесна Сотня". Вже згодом це словосполучення використовували в різних ЗМІ та інтернет-ресурсах.

  Герої, які до останнього вдиху боролися за майбутнє держави були різні за віком, національністю, освітою, статтю, релігійними та політичними поглядами. Серед них були люди різних поколінь: від 82-річного Івана Наконечного до 17-річного Назара Войтовича. Всіх їх об’єднувало спільне бажання - жити у демократичній європейській країні, бути господарями на рідній землі.

    Щорічно 20 лютого в Україні відзначається День Героїв Небесної Сотні відповідно до Указу Президента від 11 лютого 2015 року № 69/2015 "Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні". Цей день став символом вшанування людей, які віддали свої життя за вільну та незалежну Україну.

         Вшанування героїв та меморіальні комплекси

     Влітку 2014 року парламент затвердив закон щодо створення нової державної нагороди під назвою "Орден Героїв Небесної Сотні". Згодом, Указом Президента № 844/2014 від 3 листопада 2014 року було затверджено Статут та дизайн цього ордена. Метою цього ордена є відзначення осіб, що проявили сміливість, патріотизм, захищали конституційні принципи демократії, права та свободи людини, а також активно здійснювали благодійну, гуманістичну та громадську діяльність в Україні, за виявлену відвагу під час подій Революції Гідності, а також за інші акти захисту незалежності, суверенітету країни.

     У Києві створено Алею Героїв Небесної сотні, а у 2018 році у відновленому Будинку профспілок було відкрито Інформаційно-виставковий центр меморіального комплексу, що є частиною "Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні - Музей Революції Гідності". Також у різних містах України були встановлені пам'ятники Героям Небесної Сотні.

    Родичі героїв упевнені, що пам'ять про них має бути не лише у вигляді монументів, але й повинна надихати на творчість та зміни як у собі, так і в країні. Багато з Героїв Небесної Сотні були молодими і вже досягли значних успіхів у своєму особистому, духовному та освітньому розвитку. Учасники організації "Родина Героїв Небесної Сотні" започаткували проєкт "Відзнаки Героїв" та спільно з іншими громадськими організаціями та активними громадянами реалізовують його за підтримки Міжнародного фонду "Відродження". Ці проєкти спрямовані на підтримку української молоді у тих сферах, де діяли або мріяли діяти наші герої.              

"З символів починається країна" до дня державного Гербу України(19.02.2024)

    Державний герб України – це один із чотирьох офіційних символів поряд з Прапором, Гімном і Конституцією.

19 лютого 2024 року виповнюється 32 роки від дня затвердження Державного герба України.

Як державний символ — Державний герб України, тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року. Ним став золотий Тризуб на синьому щиті — національний символ українців часів визвольних змагань XX століття.

Проєкт герба, затверджений Верховною Радою, був розроблений українськими геральдистами — Андрієм ГРЕЧИЛОМ, Олексієм КОХАНОМ та Іваном ТУРЕЦЬКИМ. Постанова визначала Тризуб малим гербом України, вважаючи його головним елементом великого герба.

Вперше про тризуб як про офіційний державний герб України заговорили ще у 1918 році. Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, в Корсуні 25 лютого 1918 р. Тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР.

Тризуб на гербі УНР був оповитий стилізованими оливковими гілками – символ прагнення нової держави до миру із сусідами. Українська Центральна Рада пояснила його прийняття тим, що тризуб є знаком князівської влади (тризуб був родовим знаком київських князів Рюриковичів) і спадкоємності української державної традиції.

З 22 січня 1919 року, згідно із законом про Злуку УНР і ЗУНР, тризуб став використовуватися і як герб Західної області УНР. Залишався він гербом гетьманської держави Павла Скоропадського, а також Директорії.

Із давніх часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Археологи віднаходили зображення у багатьох пам’ятках культури, датованих ще першим століттям нашої ери.     

Щодо походження і значення українського герба Тризуба існують різні теорії, жодна з них не є загальновизнаною. Відомо до 40 тлумачень знаку — тризубець, підсвічник-трикірій, сокіл, якір, житній колос, лук зі стрілою…. Інші вважають тризуб символом закодованого знання наших предків про Всесвіт і Божественну сутність. Наші предки ділили Всесвіт на Прав, Яв та Нав. Прав – місце перебування Божественних сил, Яв — місце де проживають люди, Нав – місце перебування душ предків. Автори іншої версії вважають, що в тризубі зашифроване слово «воля».

У ХХ столітті Тризуб став символом боротьби українців за незалежність. Правляча у минулому тоталітарна система затаврувала його як “націоналістичний знак”. Використання Тризубу заборонялося, а “винуватців” жорстоко карали.

Тризуб об’єднує українських громадян, які сьогодні захищають суверенітет і територіальну цілісність України від російської збройної агресії — він є символом, в якому закодована сила української нації, її дух, традиції та століття боротьби за незалежність.

Зображення Державного герба України є на печатках органів державної влади і державного управління, грошових знаках та знаках поштової оплати, службових посвідченнях, штампах, бланках державних установ з обов’язковим додержанням пропорцій зображення герба.

Гербова печатка Президента України

Український тризуб має тисячолітню історію, уособлює прагнення нашого народу до волі, незалежності та процвітання, символізує для українців в усьому світі нерозривний зв’язок із Батьківщиною.

У нашій бібліотеці в честь цього свята відбулась книжкова виставка "Зсимволів починається країна"

Книжкова виставка "З символів починається країна"

Вітаємо усіх з цим визначним днем! Будьмо гідними нашої історії та тих завдань, які стоять перед Українською Державою сьогодні.

Мирного неба та добробуту рідній Україні!

Разом до перемоги!

Все буде Україна!

День Єднання - 16 лютого. Символ єдності та солідарності України:

      16 лютого в Україні відзначається День єднання. Це державна ініціатива, яка була вперше проведена 16 лютого 2022 року згідно з Указом  Президента України.

     Ідея Дня єднання виникла на початку лютого 2022 року, коли з’явилася інформація про те, що саме 16 лютого росія може здійснити повномасштабне вторгнення в Україну. У цей день українців закликали підняти державні прапори на будинках і спорудах. Це свято є символом єдності та солідарності українського народу в обличчі зовнішніх викликів та загроз.

     16 лютого в багатьох містах України відбулися заходи, присвячені Дню єднання. У столиці був розгорнутий вражаючий 200-метровий жовто-блакитний стяг, аналогічно гігантський прапор України з’явився і в Сєвєродонецьку. Але вже 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна війна, коли російська федерація напала на Україну.

    В День єднання всі державні та житлові будівлі по всій країні можуть підняти український прапор. Українці вітають один одного зі святом та приєднуються до святкування різними способами. Наприклад, 16 лютого можна прийти на роботу або на навчання в українській вишиванці або прикріпити до одягу синьо-жовту стрічку. Багато батьків також одягають у вишиванку своїх дітей. Перед святом у соціальних мережах вже торік запускали флешмоб. В рамках цього челенджу учасники мали робити фотографії з прапором України та використовувати хештег #UAразом, а потім передавати це завдання іншим людям.

 Саме в єднанні — сила українців. Головна мета Дня єднання — показати єдність нашого народу на тлі військової загрози. Що в нас є сили боротись за свою незалежність та свободу. 

Книжкова виставка "Валер'ян Підмогильний-поет чарів ночі"

 

Валер'ян Підмогильний

  1901, 2 лютого – на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) народився Валер’ян Підмогильний, письменник, талановитий прозаїк доби Розстріляного відродження. Свої перші пригодницькі твори видавав під псевдонімом Лорд Лістер.

   Походив з бідної селянської родини. Батько Валер’яна Підмогильного завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю», –  писав Валер’ян Підмогильний. Його односельчани згадують переважно про матір письменника. Вона була звичайною селянкою, без освіти, яка працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і виділялася надзвичайною природною інтелігентністю.

 

    Навчався юнак спочатку в церковно-приходській школі. Згодом, до 1918-го року у Катеринославському реальному училищі. «Валеріан був надзвичайно здібним хлопцем. – згадувала  мешканка села Чаплі Ярушевська, – Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валеріан пише вірші і оповідання».

 Він вивчав іноземні мови й переклав на українську твори Дені Дідро, Клода Гельвеція, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса.

 

    Він був одним із організаторів літературного угруповання «Ланка», яке 1926-го переіменоване в «Марс». Сюди входили талановиті письменники Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський.

Потужна літературна та видавнича діяльність сприяли популярності та авторитету Валер’яна Підмогильного. 8 грудня 1934-го НКВДисти заарештували письменника за начебто «участь у терористичній організації, яка мала на меті  терор проти керівників партії».

 

   Слідство сфабрикувало приналежність до «організації» Євгена Плужника, Миколу Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка, Миколу Любченка (Кость Котко) –  загалом 18 людей. На допитах Підмогильний не визнавав себе винним.

   Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у березні 1935-го його засудили на десять років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення, продовжував писати. 3 листопада 1937-го Валер’яна Підмогильного разом з понад тисячею інших українських політичних в’язнів розстріляли в урочищі Сандармох.Так радянська влада відсвяткувала 20-річчя Жовтневого перевороту.  

Книжкова виставка "Поет чарів ночі" 

 

Євген Гребінка - творець українського байкарства

                                                 

                              Євген Гребінка

          Письменник Євген Гребінка народився 2 лютого 1812 року та прожив 36 років. Майже половину життя займався літературною діяльністю. За 15 років надрукував понад 50 повістей, романів та оповідань. До дня народження письменника Суспільне зібрало факти з життя і творчості літератора.

1. Євген Павлович Гребінка народився на хуторі Убіжище Пирятинського повіту. Батько письменника був штаб-ротмістром, учасником війни 1812 року. Початкову освіту хлопець здобував вдома. З 1825 навчався у Ніжинській гімназії вищих наук, де й почав писати вірші.

2. 1829 року розпочав перекладати українською поему Олександра Пушкіна "Полтава". Разом з товаришами-гімназистами створював студентську бібліотеку, видавав рукописні журнали "Аматузія" та "Пафія".

 

3. 1831 року, після закінчення гімназії, Гребінка повернувся додому. У цей час пережив особисту драму через любов до сестри товариша з гімназії. Описав її у "Записках студента". Цього ж року на сторінках "Украинского альманаха" в Харкові під псевдонімом Е. Гребенкин вийшов його перший друкований твір "Рогдаев пир".

4. 1834 року Гребінка переїхав до Петербурга. Викладав там російську словесність у військових училищах. Писав батькам: "Тіло моє було в столиці, а душа далеко − в рідному степу, під солом'яною покрівлею маленького будиночка".

5. У червні 1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком. Євген Павлович підтримував Шевченка матеріально, допомагав із самоосвітою, долучився до викупу поета з кріпацтва. До того ж у 1843 році він супроводжував Шевченка у подорожі рідною землею після 14-річної розлуки з Україною.

Поговорюють, що натхненням для образів і деталей у своїх ранніх творах Шевченко завдячує саме українським творам Гребінки. Нарешті у своєму останньому прижиттєвому виданні роману "Чайковський" Гребінка залишив епіграфи, якими були уривки з віршів Шевченка, який на той час був засуджений режимом царя Миколи І.

Також завдяки ініціативі Гребінки у 1840 році вийшло перше видання "Кобзаря". Загалом, саме Гребінка на своїх домашніх літературних вечорах познайомив Тараса Шевченка з представниками інтелектуальної еліти, які пізніше зіграли неабияку роль у звільненні поета з кріпацтва.

6. Гребінка збирав твори українською мовою й випускав їх у додатках до журналу "Отечественные записки". Однак у 1839-му видавець Андрій Краєвський відмовився публікувати додатки українською. Згодом із зібраних матеріалів Гребінка уклав альманах "Ластівка".

        7. У 1842 році письменник відвідав село Рудка. Там написав відомий      романс "Очи чёрные", присвятивши його своїй коханій – Марії      Василівні   Ростенберг. Потім цю пісню неодноразово переспівували,   зокрема Луї Армстронг, Володимир Висоцький, Мірей Матьє, Хуліо Іглесіас, Патрісія Каас. Також у 1847 році Гребінка своїм коштом відкрив парафіяльне училище в Рудці для дітей бідних селян.

8. Помер літератор від туберкульозу 15 грудня 1848 року у Санкт-Петербурзі. Його прах перевезли і поховали на батьківщині – біля хутора Убіжище.

 Твори Євгена Гребінки

     Будяк та коноплиночка

• Ведмежий суд
• Горобці та вишня
• Дядько на дзвониці
• Кулик 
• Лебедь і гуси
• Пшениця
• Рибалка
• Українська мелодія
• Чайковський (1843)
• Човен (вірш) (1833)
• Записки студента 
• Ніжинський полковник Золотаренко
• Богдан
• Доктор (роман)

• 

  Книжкова виставка "Творець українського байкарства"